Сам

Дарина Дорогань

Як же добре інколи запутатись в емоціях, Забути який день і хто ти є, Відійти десь кудись, де нікого немає І ось вона: тиша... і спокій. Ти вдихаєш жадібно вологе повітря І розумієш, що нарешті сам. Вже не лунають чиїсь голоси, Ти лиш чуєш тихий шелест трав. Закриваєш очі, ніби на мить, Але засинаєш від суму за містом. Як же добре інколи побути одному, Не чути ні вітру, ні свисту - нічого. Нарешті потратити в тенета думок І з новими силами повертатись назад.

2021-08-14 19:45:37

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Дарина Дорогань

неймовірно коли поезія може викликати такі асоціації. Гарної тобі прогулянки))

Відповісти

2021-08-30 13:44:16

Подобається

Лео Лея

Так знайомо... 👍

Відповісти

2021-09-03 14:36:28

Дарина Дорогань

@Лео Лея у кожного буває такий стан)

Відповісти

2021-09-03 14:37:46

Інші вірші поета

Люди щоразу стрічають людей Найкраще - це бути собою Запах книжок Помічаєш?

Інші поети

Ghilley Mori

@sura_mori

Роман Тихий

@volodimir_romanenko

사구 호랑이

@dinka_didi

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

8268

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

1890