اكتب
Koga- Chan
تحس نفسك متضايق اكتب...تحس نفسك فرحان اكتب...تحس نفسك زعلان اكتب...تحس انك وحيد اكتب...تحس انك مكتئب اكتب...تحس بالضعف والعجر اكتب...تبى تصير قوي اكتب...تبى تفضفض وما تخاف انو احد يخونك او يطلع سرك اكككتتتبب... اكتب واكتب واكتب اكتب في كل حالاتك لانو عمرها الحروف والكتابه ماكانت لصاحبها شيء سليبي اذا كنت متضايق وكتبت تحس بالراحه اذا كنت فرحان وكتبت تقدر تسيطر على فرحك اذا كنت زعلان وكتبت تصير سعيد اذا حسيت بالضعف وكتبت راح تحس بالقوه في الاخير اكتب صدقني راح تملك الدنيا ومافيها بس ا-ك-ت-ب...
2018-09-07 22:00:03
10
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Koga- Chan
يب حتى اناا احس براحه مو طبيعيه وبفرحه من دون سبب😂
Відповісти
2018-09-07 22:16:44
Подобається
نـُونِه
بالفعل ، شكراً لادراك الحقيقة👏👏👏
Відповісти
2018-09-08 14:36:40
Подобається
Koga- Chan
عفوا 💕
Відповісти
2018-09-08 23:54:34
Подобається
Інші вірші поета
انت You will never grow up I'm alone
Інші поети
Creatore di poesie
@Creatoredipoesie
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3323
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10919