Вічність
Послухай тишу океану
Послухай, як мовчить життя.
Чарує хвилями, дурманить.
І п'є твоє серцебиття.
Ні, не кричить. Воно не ранить.
Просто вбирає кожну мить.
Твій жвавий погляд в вічність канув
І юність більше не горить.
І не горітиме, ти знаєш.
Твій час камінням йде у воду.
І доки скиглиш та зростаєш -
То танеш лиш, шматочком льоду.
А вічність мчить, Земля кружляє.
І що їй твій маленький вік?
Коли Молочний Шлях палає,
Й твій вік для неї - змах повік.
І не потрібна їй людина,
Коли у неї океан.
Космічний простір, як пучина.
Й життя для неї - твій обман.
***
Послухай тишу океану,
Космічний океан - живий.
Він буде тут, а ти розтанеш,
Серед буденності чужим.
Бо ти і є космічний мотлох.
Краплина, серед вічних злив.
Земний, розумний - просто порох,
Який всесильний час спалив.
Усе, що має сенс - це Всесвіт.
Світила тут висять не дні.
Вони кружляють по орбітах,
А ти вмираєш на війні.
Ти скиглиш, й навіть крил не маєш.
Не можеш час зловити, ніч.
Вони ж - летять. Куди? Не знають.
Як та вода. У цьому річ.
Для них немає стін, дороги.
Для них відкриті всі шляхи.
Їм не потрібні діалоги.
Вони тут вільні, як птахи.
А ми тут замкнені у рамки.
В свої роки. В кордони. В час.
Сидим пусті, наче уламки.
Як залишки нікчемних мас.
***
А вічність йде. Вона сміється.
Вона глузує з нас, людей.
Бо в нас є серце те, що б'ється.
А в неї - Всесвіт між грудей.
10.12.2022
16
14