Коли
Коли ти, починаєш жити, по новому. Життя грає фарбами сповна. Ти крізь біль, проходиш перешкоди. Стаєш сильнішим у душі. Ти відкриваєш, по новому. Цей дивовижний світ в собі. Цей світ, в якому є лиш ти. І місце ще для когось одного. Тепло і затишок для них. Він створений лиш для одних. І де немає дня і ночі. Немає болю і старжань. Де є добро, а може і надія. Десь там живе любов твоя. То почуття, яке дарує силу. Силу, що творить дива. І ти дивуєшся наскільки сильна, може бути, твоя в душі мета. І дні проходять, минають ночі. Всі спогати дають тепло. Тепло, яке зіргіє на одинці. Тепло, яке залишили в тобі. Ми ті, ким хочемо ми бути. І зміни бачим, тільки ми. І вдячні тим, хто  з нами є навіки. Хоча б за те,  що залишили слід в твоїй душі хоча б на мить. Це все дає тобі надію. І мотивує рухатись в перед. Цей світ, який навколо тебе. Який наповнює тебе. І новий день, дарує крила. І ти летиш, на зустріч небесам. А в небі сонце, світить лиш для них. Для тих хто залишився, в тобі хоча б на мить. Коли ти, починаєш жити, по новому.
2019-01-17 09:24:32
6
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11490
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3291