Це була середа 9 жовня. Я стояла перед дверима класу і промовляла в думках "Зберися тряпка".

Я знала всіх учінів з цього класу, бо старалася підтримувати дружні стосунки з усіма. Взагалі не люблю ворогувати. Але зайти у клас було страшно. Як мене сприймуть? З ким посадять? Як інші вчителі відреагують?
Як завжди було багато питань і мало відповідей.

Я ще трохи постояла і нарешті зайшла. Серце вистрибувало із грудей, долоні спітніли, обличчя стало червонющим, як помідор...

— Добрий день! – привіталася я.
— Добрий день! Вітаємо тебе у новому класі.

Я подивилася на своїх нових однокласників і у всіх було помітне здивування, легкий шок і привітність.

—Я думаю тобі буде краще сісти за першою партою. Тут, біля вчительського столу.

Я так добряче почала переживати, бо хоча я і відмінниця, але списувати мені також треба. А як я маю списувати прямо перед носом у вчителя? Стараючись не показувати своє хвилювання я заговорила:
— А нічого, що я висока? Я ж можу заступати іншим учня дошку. Думаю їм так буде не зручно.
— Точно, я щось не подумала. Тоді сядеш за другу парту у крайньому ряді. І з тобою буде сидіти Марія.

Я була дуже щаслива, що я сиджу не на першій парті. І ще про Марію. Вона моя троюрідна сестра. Тому нас вирішили посадити разом, бо я її знаю і так мені буде легше вписатися в новий колектив.
Я була звісно не проти, але я хотіла сидіти із кимось іншим. Але як посадили, так посадили.

Перший урок був.... Вчителька здивувалася і почала розпитувати що ж це так могло статися, що відмінниця, зразкова учениця(це я трохи перебільшую) і перевелася в інший клас. Як я могла мати якийсь конфлікт із вчителем?
Така реакція була у всіх. Я старалася або перевести тему уроку, або поверхнево розказати, щоб емоції знову не вирвались у зовнішній світ.

На перервах мої нові однокласники також старалися витягнути з мене якусь інформацію, але я не хотіла про це розмовляти. В кінці кінців вони від мене відчепилися. В двері хтось постукав і мені сказали, що це до мене. Я вийшла і побачила Настю.  Я дуже зраділа і в мене на очах проступили сльози. Вона заговорила перша:
— Заходь до нас після п'ятого уроку.
— Навіщо?
— Подивишся. Але, будь ласка, прийди.
— Добре.

Вона повернулася і пішла. Я зайшла до класу і почала роздумувати, чому мене покликали?