моєму Kleiner Falke.

Анастасія

що буде далі? майбуття чи забуття? що буде далі в світі цім без тебе? як буде потім йти моє життя? знайду я? чи, може, загублю себе? я у питаннях гублюся ночами, із зошитом ловлю твій образ в снах, мариться, як цілуєш до нестями, а як прокинусь - знов охопить страх. ти - мій етюд зимової зневіри, ти - мій найбільший когнітивний дисонанс, я так хотіла б знов тобі повірить, та я не вірю геть собі. то чи є шанс? заграй Бетховена на клавішах душі, хай музика уся ллється крізь кров! та не Шопена, він мені трохи чужий, а ти - мов рідний. ти - моя любов. я не соромлюсь тебе, та трохи боюся кинуть на тебе погляд, просто обійняти.. проте лише з тобой щиро сміюся, й лише тебе, віриш, не хочу проганяти. все в світі починається з любові, але моя до тебе почалась не так.. вона пішла із твоїх уст та мови, із блиску у твоїх юних очах. я пам’ятаю все. хоч ми і виросли, а ти філософом як був, так і зостався, проте іскри моїх думок іще не вигасли, і я не забуваю те, як усміхався. не хочу, аби ми з тобой прощались, не хочу, аби далі - забуття, я мрію, щоби міцно обійнялись і зрозуміли, що на горизонті - майбуття.

2023-09-15 07:55:40

0

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1775

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12293