Місяць потому

- Приборкувач, агов, ти мене чуєш? - вкотре махнув перед мої носом Аспек. Останнім часом я далеко думками звідси, а особливо враховуючи останні події, то й взагалі не хочеться думати про навчання. Добре, що Естель довірила нам сьогоднішню вилазку в місто.

- Як ти мені вже набрид, забирай свою долю і петляй до Маргаритки. Якщо я не помиляюсь, то вони сьогодні відчинені всю ніч. - буркнув я і кинув в друга мішечком срібняків. Якщо він буде продовжувати дзижчати мені над вухом, то корисним точно не буде.

- Харе хандрити! Скільки можна вже страждати за своєю "коханою"? - підняв він руки до верху, всім тілом показуючи незадоволення.

Я цокнув язиком і вирвався вперед. Набридли вже його підколи! А ще більше дістало безсилля, з яким я зіткнувся після того злощасного балу. Королева не дозволила вмішуватись у пошуки, і взагалі мої сили необхідні при дворі, щоб катувати шпигунів, а тому визватись самостійно рятувати Лізу мені не вдалось.

Насправді, я сильно втомився від цих підготовок, пошуків зброї і магів, постійного навчання та заборон. Хотілось діяти, але Естель вагалась... Її страхи впливають на всіх нас. Я розумію, що повстання і в цілому ідеї протестантів - це важкий шлях, тернистий й смертельно небезпечний, однак сам я того не обирав. Мій батько з дитинства готував мене, прививав правильні думки і насаджував віру в майбутнє без Десятки. Не така вже й однозначна ця війна. Десятка давно не служить Богині, займаючись збором артефактів, введенням народу в оману та в цілому геноцидом, Осіліс міцнішає, захоплюючи все більше невинних душ, а магія процвітає у підпіллях, не дивлячичь на заборону. 

Протестанти вірять, що Богиня покарала всіх за зникнення посланиці небес, вірять, що у всьому винна Десятка. Але хто ж правий? Мені очевидно одне - це війна за владу, і аж ніяк не боротьба за відновлення рас чаклунів та магічних створінь. Віра, яку йому нав'язали - це всього лиш солодка брехня, за якою приховано те, що звичайним воїнам заборонено розуміти.

А могло все статись зовсім інакше, якби мама тоді не загинула, якби мені дозволили самому обирати власну долю, якби... Я почуваюсь ув'язненим, скованим й самотнім у цих почуттях. Лише з Лізою вперше з'явилось бажання бути корисним, допомагати і навіть самом відвідувати уроки. Кожного дня корона змушувала мене катувати полонених, ворогів, розвідників та шпигунів, але з Лізою відчуття відрази до всього, що мене оточує на певний час зникало. Сидіти там, у темній бібліотеці, або у неї в кімнаті на м'якому ліжко, або ж блукати вулицями і їсти заморські солодощі на фестивалі - все це тепер відгукується щемом десь під ребрами, там, де має бути серце.

Я щодня картаю себе за те, що прогулював тренування, що не зумів її захистити від Мисливців, що не врятував і відпустив. Лікарка підлатала мене в той же день, але от слід Мисливця на моїй магії зійшов не одразу. Я - слабкий, хоча і сам дорікав чужачці. З того часу мої щоденні тренування принесли значні плоди, але все ж час йде, а почуття нікуди не зникають. Ось і сьогодні, ми вийшли на розвідку для Алхіміка в пошуках мідних трубок у торговців, але єдинею про що я можу думати - це як Ліза почувається, чи жива вона досі, чи не тримають її десь в темному підвалі.

Тим часом ми вже звернули з оживленої вулиці і шмигнули у провулок, що вів до неблагополучного району міста - Реліану. Тут творились страшні речі: работоргівля, публічні будинки Маргариток, зброя. Зате нам це було на руку, і лише завдяки подібним місцям ми зуміли підготувати стільки зброї для повстання. Команда Алхіміка трудиться над винаходами, не покладаючи рук і для кожного з наспідбирає особливі прилади, які полегшують використання магії.

- Гей, які люди! - низьким викуреним голосом промовив чоловік в сальній сорочці жовтуватого відтінку за прилавком. Його борода була заплетена в косичку, а лиса голова блищала на сонці. - Давно не бачились, хлопці. Що на цей раз?

- Здоров, старий. Мідні трубки, порох, сон-траву, і побільше! А, ну й гайки он ті, що скраю, штук сто давай. - з важливим виглядом розходжував Аспек по крамниці.

- Не забудь наконечників для стріл, що ми замовляли, а ще як там продвигається виготовлення куль? - поцікавився я.

- Все ще в процесі, хлопці. Ми вам не коні, щоб без перестанку пахати поля. Ми серйозна організація. - усміхнувся своїми кривими зубами торговець.- Знаєте, як останнім часом важко дістати метали.

- Кинь нам ще кілька пляшок горючого. - промовив Аспек, тягнучись за залізними нитками на верхній полиці.

- Ось, там все пораховано. - кинув я мішечком монет в чоловіка. Той вправно піймав, розкрив його і звів брови до переносиці.

- Наконечники виросли на три мідяка. Але на цей раз постійним клієнтам зроблю знижку. - знову посміхнувся він.

Через декілька годин ми знову були в замку, спускаючись у підвал з товаром.

- Алхімік, ми прийшли з подарунками! - жваво покрокував Аспек вперед.

Сьогодні в майстерні доволі пусто, хоча зазвичай він не працює один.

- А де всі? Щось у вас тут доволі тихо. - констатував я.

- А ось і ви! - викрикнула нам Сойка, юна дівчина з довгим рожевим волоссям, гойдаючись на перекладині догори дригом. - А що такі радісні, невже нарешті кулі віддали?

- Сойка, де Алхімік? - буркнув Аспек.

- А вам мене мало? Я за головну тут. - продовжувала вона сміятись, дивлячись на нас з висоти. Потім скочила, зробила сальто і легко приземлилась на стіл. - Приборкувач, глянь яку я красу для тебе проектую. - нахилилась вона надто близько до мене, запустивши руку в моє волосся. У Сойки є певні проблеми з відчуттям дистанції, але всі давно вже звикли до її дивакуватої поведінки. Раніше вона взагалі кидалась в обійми, зараз вже хоч трохи стримується.

- Нам потрібно з ним поговорити. - глянув я їй у вічі.

- Ну ви і зануди. - сповзла вона на підлогу, заплітаючи волосся у хвіст. - Тримай, я назвала його "Лютик"! Правда мило? Він вміє робити бо-бо і на відстані паралізує. З ним ти змусиш дивитись собі у вічі навіть найбільшого громилу!

Я взяв в руки невеликий прилад, що з виду нагадував арбалет і спустив курок, стріляючи в опудало на іншому кінці кімнаті. Стріла вилетіла та потрапила в ціль, обмотуючи її залізними нитками, міцно сковуючи в одній позиції. Основа стріли складалась з рухливих матерій, які Сойка самотушки створює, завдяки магії. Її сила - оживляти метал.

- Непогано, але все ж не те, що мені потрібне. Ти ж знаєш, що я не сильно люблю ручну зброю, мені краще щось таке, що б я зміг прикріпити до руки збоку, як ти, наприклад, зробила нещодавно з отруйними голками для Плюща. - пожалівся я.

- Буде виконано, шеф! - махнула вона і підбігла до свого столу, щоб дістати інструменти.

В той момент в кабінет увійшов Алхімік, як завжди зі своїми улюбленими окулярами на лобі та нерозчесаною шевелюрою світлого волосся. Сьогодні його незадоволене обличчя здавалось ще більш злісним.

- Ні, ну де це бачено, щоб за такі короткі строки виготовити і зарядити десяток амулетів для захисту? Королева вже зовсім границь не бачить! Сойка, худчіш неси камінь, нам завтра потрібно партію віддати вже. - крикнув чоловік, тріпаючи волосся на потилиці. - О, це ви? Принесли мідь?

- Все по списку, тільки куль досі немає. - промовив Аспек.

- Знову?! Наступна поставка через місяць лише, я скоро постарію, поки вони надумають нам їх виготовити! Халявщики! - обурився він.

- Чому ти сьогодні сам? Де всі? - поцікавився Аспек.

- По-перше, все, що тут відбувається - не ваша справа, а по-друге, після зникнення тої дівчини, Естель ніби з розуму зійшла! Я дав людям відпочити, поки є можливість. Все, гедь звідси, поки нічого лишнього не дізнались.

Ми піднялись до гуртожитку і мовчки розійшлись по кімнатах. Лір вже чекав на мене біля ліжка.

- А де мій дорогий сусід? - запитав я, стягуючи чоботі.

- Мррр, на тррренуванні. Пішов ще годину мрррр тому. Ти прррриніс? - глянув він на мене своїми величезними жалібними очима.

- Звичайно. - відповів я і кинув йому великого різнокольорового льодяника. Кожного разу, коли мені вдається вийти у місто, я забігаю на ринок, щоб принести Ліру ласощі. - Ну що там з Алхіміком?

- Мррр, коррролева в бешенстві. Знову говорррили пррро Пррроєкт 1, пррроо резерви, які вони мають виоррристати з новим винаходом. - замурчало створіння, облизуючи смаколика.

- Знову Проєкт 1... Зрозуміло. А для чого їм амулети?

- Нові Прррротестанти з'являться незабаррром. Кажуть в якомусь селі з сусіднього коррролівства цілий клас створррили в підпіллі.

- Нічого собі! Значить маги, ясно. Це все? - перевів я на нього очікуючий погляд.

- Тео відговорррює коррролеву від пошуків і переконує кррраще взятись за зміцнення арррмії, бо в наш замок так легко прррробрався Мисливець.

- А вона що?

- Впевнена, що Ліза нам потрррібна. - завершив він і безшумно вийшов з кімнати.

Значить Естель все ще планує використовувати чужачку. Проєкт 1... Більше року вони з Алхіміком ведуть таємну гру, про яку невідомо навіть батьку. Зашифровані послання, зустрічі та кімната, в яку не пробратись. Що ж ти приховуєш від нас?

Не було часу роздумувати над цим, адже в двері постукали:

- Можна увійти? - почувся дівочий голосок з тієї сторони.

- Давай одразу до справи, чого тобі? - роздратовано запитав я, впускаючи струнку фігуру в сукні, яка занадто відверто облягала всі її апетитні форми.

- Ну чого ти так суворо? Мені просто захотілось побачитись. - прикусила вона губу, сідаючи поруч на ліжко. - Ти не радий?

- Рівер, мені зараз ніяк не до твоїх інтриг. Через десять хвилин я повинен бути в залі. - сухо констатував я.

- Як ваша вилазка? - проігнорувала вона мій тон і продовжила, погладжуючи мене по нозі. Від її теплої долоні тілом пройшлись мурашки, однак я швидко їх впанував. Насправді дівчина була дуже привабливою, а ще досить жіночною і сексуальною, проте її нездоровий інтерес до моєї персони й активна тактика спокушання вже добре дістала.

- Як завжди. Нічого нового. - вкотре натякнув їй, що не бажаю продовжувати розмову. Вона одразу змінилась в обличчі і почала напад:

- Чому ти обрав цю ганчірку, яку знаєш всього нічого, а не мене, свою подругу, з якою майже виріс? Чим я тебе не влаштовую?!

- Рівер, заспокойся і йди геть з моєї кімнати! Ми вже сотню раз обговорювали, що між нами нічого не буде, а ти продовжуєш мене переслідувати! Думаєш я не знав, що ти отруїла Лізу зі своєю подружкою-травницею? А тепер ще раз запитай, чому я обрав її. - розізлився я не на жарт. Коли я спробував вино, котре вручила мені Фіалка, то одразу зрозумів, що в ньому отрута. Не сильна концентрація, але достатньо, щоб спричинити набряк легень. Одразу кинувся за нею, одначе було запізно...

- А знаєш, я рада, що її забрав Мисливець, адже ти нарешті витрачаєш час на користь братству, а не на цю чужачку, яка б всеодно розбила б тобі серце і втекла назад у свій світ. А ще я ні краплі не жалкую, що отруїла тоді келих! Ти будеш моїм, хочеш ти цього, чи ні! - крикнула вона і гучно грюкнула дверима.

- Це ми ще побачимо. - шепнув я собі. Я покрутив в руці "Легендарій", потім дістав кинджал і кинув лезом в мішень на дверях. Розкрив останню сторінку і вже всоте прочитав надпис, який залишила Агата. Все ж чужачка зуміла розгадати таємницю цієї книги...

"- Я! Я зрозуміла! Книга!" - задихалась вона від емоцій. Щоб заспокоїтись, зробила декілька ковтків вина, а потім вручила його мені, а сама побігла на вихід, штовхаючи всіх на своєму шляху. В той момент її фіолетові очі горіли яскравим сяйвом, як і амулет на її тонкій тендітній шиї, котру я неодноразово цілував подумки.

Шкода, що я не встиг дізнатись, не догнав, не впорався. Що ж, час йти на тренування, а потім до королеви, щоб отримати останній звіт з пошуків. Якщо Лізу не знайдуть, я сам дістану її, навіть з-під землі!