Каміла сиділа на ліжку в своїй кімнаті. Погляд її був направлений на протилежну стіну, проте думками вона була десь далеко. Стукіт у двері змусив її повернутися до реальності. Повернувши голову, вона побачила Голову Сегменту, що стояла за прозорими дверима. Двері розчинилися і Габріель увійшла.

— Я пришла сказати, що ти добре впоралася і справила враження на містера Чекера. Він був дуже здивований і, можна навіть сказати, шокований тобою і твоїми здібностями, — говорила Габріель, але Каміла навіть не дивилася на неї, вона мовчки продовжувала дивитися у стіну. - Я тільки що говорила зі спостерігачами, — продовжила Голова Сегменту, — і вони вибрали тебе і Юстаса для фінального випробування. Вони бачать у вас обох величезний потенціал, — промовила жінка і замовчала. Вона чекала. Чекала хоча б якоїсь реакції. Проте дарма. Каміла продовжувала мовчати. — Не мовчи! Тобі випав такий шанс, а ти і слова не скажеш? — не витримала вона.

— Я могла вбити їх усіх, — тихо промовила Каміла. — Я відчувала усе. Я розуміла усе, але не могла нічого вдіяти. Я, ніби німий спостерігач, дивилася і не могла ніяк вплинути. А знаєте, що гірше усього? Я відчула таку легкість, коли почула як зупинилося її серце. Я відчувала таку насолоду, коли бачила як сили покидають її тіло. І в той момент я хотіла більшого, її смерті мені... — сказала дівчина, а потім одразу виправилася, — Нікті... її смерті Нікті було мало. Я вбивця. Монстр, яким лякають дітей. А тепер поясніть мені, що такого побачили в мені спостерігачі і Артур Чекер, що змусило їх закрити очі на цей факт? — уперше за увесь час розмови, Каміла поглянула на Габріель і заглянула прямо їй в очі, шукаючи там відповідь, і усі своїм виглядом показувала, що без відповіді вона не планує залишитися.

— Усе сказала? — спокійно запитала Габріель. — А тепер слухай мене уважно. Ти, так само як і Юстас, почали забувати, хто тут головний, — вона зробила декілька кроків і підійшла до дівчини дуже близько. — Дозволь тобі нагадати. Якщо спостерігачі вирішили залишити тебе, як кандидата, ти маєш радіти і бути вдячною. Якби не ми, ти б і досі жила в приюті для сиріт і мріяти б не могла про те, щоб бути тут. Я бачу в тобі величезний потенціал, так само як і інші. Проте тут не місце емоціям. Ти маєш про це пам'ятати! — промовила Габріель і пішла, перед цим додавши: — Не розчаровуй мене!

Тим часом, Юстас випускав усю свою злість на ринзі, вкладаючи своїх супротивників один за одним і не залишаючи їм жодних шансів. У дверях спортивної зали з'явилася Габріель. Усі одразу покинули усе, що робили, і встати струнко.

— Номер 134389, підійдіть до мене, — покликала вона Юстаса. А коли хлопець підійшов, продовжила: — Завтра вранці до штабу прибуде номер 168781, Ніколь. Ти маєш її зустріти і розповісти усі подробиці, а тоді відведеш її до Каміли. Їм є про що поговорити. Сам до Каміли зайди сьогодні перед вечерею і змусь її спуститися з усіма в їдальню. Вона має якомога скоріше повернутися до нормального стану і ти з Ніколь маєте зробити усе, щоб допомогти їй у цьому. Завтра ви отримаєте фінальне завдання. Будемо діяти згідно плану і ви удвох зможете залишитися вживих.

— Як Ви збираєтеся це зробити? Уже багато років закон забороняє те, щоб обидва кандидати змогли залишитися у штабі.

— Це вже моя справа. Ви ж маєте зробити усе на найкращому рівні. Якщо у вас обох усе буде на одному рівні, вони обиратимуть за здібностями. І тоді вона точно переможе. Але Каміла не має про це дізнатися, ніхто не має знати, що я допомогла тобі потрапити у фінал і ти допомагаєш їй перемогти. Для усіх усе має бути реальним.

— Але... Чому б не зробити так, щоб у неї усе було зроблено краще у фіналі? — не розумів хлопець.

— Бо у такому випадку, я не зможу допомогти тобі залишитися з нами. А тепер можеш йти далі тренуватися. І не забудь, зайти до Каміли.

Після цих слів Габріель просто розвернулася і пішла у своїх справах. Повернувшись до свого кабінету, вона, хоча і не очікувала на це, проте побачила там Артура Чекера, котрий уже чекав Голову Сегменту.

— Я не став казати це тобі при усіх, але ти добре справилася зі своєю задачею, Габріель, — сказав він, сидячи у кріслі, — вона і дійсно неймовірна, ця Нікта. Стільки сили. Ніколи не бачив нічого подібного, — з захопленням говорив Чекер. — Тільки от у мене є питання: "Чи не стане дівчина заважати? Чи не стане Каміла перешкодою у нашій справі?".

— Впевнена, що ні. Вона і не здогадується, — холодно відказала Габріель, а тоді додала: — Вона, як і усі, вірна Вам і не стане робити зайвих рухів.

— Сподіваюся, інакше відповідати буде не тільки вона, — з натяком промовив Артур і пішов до дверей. Перед ними він зупинився і сказав: — Гадаю, вона вже готова. Якщо я не помиляюся, а я не помиляюся, через 2 тижні їй виповниться 18. У цей день ти маєш зробити це, провести процедуру. Більше тягнути я не бачу сенсу.

Не чекаючи відповіді, він покинув кабінет Габріель, залишаючи її наодинці зі своїми думками. Тим часом, після чергового тренування усі направилися до їдальні. Усі, крім Юстаса. Він пішов до Каміли, не зважаючи на те, що сам не хотів її бачити і зовсім не знав про що з нею говорити. Коли він підійшов, вона, так само як і у момент, коли приходила Габріель, сиділа і дивилася у стіну навпроти неї. Юстас зайшов усередину і сів поруч. Вони сиділи мовчки, поки Каміла не порушила цю тишу.

— Мені шкода, що усе так вийшло, — тихо промовила вона.

— Це не має значення. Усе, що було не має значення. Те, що сталося, допомогло нам стати фіналістами, — сказав хлопець, хоча сам думав зовсім інше. Він не розумів навіщо його подруга дозволила Нікті взяти гору над собою, навіщо впустила її.

— Я не впускала її, — відказала Каміла і пояснила, побачивши здивований погляд Юстаса: — Мені не треба читати твоїх думок, аби зрозуміти про що ти думаєш. Я надто добре тебе знаю. Я не впускала її. Там сталося щось дивне. Я... Я почула якісь дивні слова. Вони звучали, ніби звідусюди. А тоді секунда і все. І я ніби потрапила у сон, кошмар, з якого не могла вибратися.

— Ти казала про це Габріель? — поцікавився хлопець.

— Ні. І ти теж не скажеш, — впевнено сказала дівчина. — Пообіцяй мені!

— Добре, я не скажу. А тепер пішли, інакше усе з'їдять без нас.

Не дивлячись на усі відмови Каміли, Юстас усе ж змусив її спуститися до їдальні, про що вона встигла декілька разів пожалкувати. Усі погляди були направлені саме на них. І не дивно, адже ніхто не очікував побачити двох кандидатів, що сиділи поруч. Усі знали, що через декілька днів один із них стане новим Головою Сегменту, а інший у кращому випадку втратить усі свої спогади, а в гіршому — помре. І було навіть важко припустити, хто з них займе пост Голови Сегменту.

Вранці наступного дня до штабу прибуло 3 людини. Одним з них була Ніколь — подруга Каміли і Юстаса, яку пів року тому направили в інший Сегмент. Ще двох людей привезли таємно. З ними кандидати мали познайомитися пізніше. Як і приказала Габріель, вранці Юстас зустрів Ніколь і розказав їй про усе, що сталося у штабі за ті пів року, коли її не було. Тоді, не гаячи ні секунди, Ніколь пішла до Каміли. Вони довго розмовляли і згадували минуле.

— Знаєш, Ніколь, раніше усе було набагато легше... Тільки ти, я, Юстас, Замбій, Едмунд і Стеміо. І ніяких випробувань... Що з нами стало?! Замбій мертвий, Едмунд зник, Стеміо обернувся проти нас, тебе тільки що повернули з іншого штабу, а ми з Юстасом змушені боротися один проти одного, аби вижити.

— Коли я була в іншому Сегменті, мені розповіли історію, коли обидва кандидати залишилися вживих, у той рік вийшло так, що в одному Сегменті обидва кандидати не впоралися з завданням і тоді один з кандидатів з іншого Сегменту був відправлений до них, — збрехала Ніколь, аби заспокоїти подругу. Вона не могла обирати між Юстасом і Камілою, адже обох вона зала надто добре. Юстас обіцяв їй, що вони удвох зможуть вижити, якщо Ніколь зможе вмовити Камілу боротися. — Мені треба іти, але ми ще зустрінемося, — сказала дівчина і покинула кімнату Каміли.

Тим часом Юстас отримував своє фінальне завдання. А через певний час Габріель викликала і Камілу. Зайшовши в простору білу кімнату дівчина побачила стіл і два стільці, на одному з них сиділа Габріель.

— Заходь, Каміла, сідай. Отож, сьогодні ви отримуєте своє завдання. Воно просте. У вас буде 2 дні6 сьогодні і завтра — аби вирішити, — вона натиснула кнопку, що була на столі і у кімнату завели хлопця. — Ти знаєш, хто він? — запитала Габріель.

— Проскріт, — відповіла дівчина.

— Твоє завдання полягає в тому, щоб дізнатися хто він і вирішити, що з ним робити, — сказала Голова Сегменту. — Рекомендую не поспішати з висновками і пам'ятати про усі правила, яким ми вас навчали. Ти знаєш, що робити.

— Мені можна не нагадувати, — посміхнувшись, промовила дівчина.

— Я знаю, але все ж мене мучитимуть докори сумління, якщо не нагадаю, — з цими словами жінка і охоронці вийшли, залишивши їх удвох.

— Ітак, почнемо з простого. Як тебе звати?

— Каспар Оберфей.

— А я Каміла...— відрекомендувалася дівчина, роблячи примітки в записнику.

— Я знаю, — посміхнувся Каспар.

— Мені байдуже, — меланхолічно промовила дівчина. — Оберфей? Твій батько Джексон Оберфей? Керівник proscrit?

— Так.

— Скільки тобі років? — Каміла підняла голову і запитала.

— Дев'ятнадцять. Хіба це так важливо? — спокійно промовив юнак.

— Я запитую, ти відповідаєш! Не запитуй мене ні про що. Це ж не важко?..— роздратовано сказала Каміла і відчула як злість бере над нею гору. Вона відлетіла подалі від хлопця. Тремтячими пальчиками дівчина натисла спеціальну кнопку на своєму браслеті і промовила: — Чарльз, аналіз!

— Рівень мактозу на мінімумі, можливі напади ярості та злості. Рекомендована нова ін'єкція мактозу, — сказала голограма і, з ще одним натиском кнопки, зникла.

— На сьогодні досить! Вставай! — без краплинки м'якості у голосі наказала дівчина.

— Я б хотів поцікавитися, куди ми ідемо, — сказав хлопець, коли вони вийшли у коридор.

— Не бійся, я не вб'ю тебе. Точно не сьогодні.

— Я тебе зовсім не боюся. Просто подумав, що не варто тебе дратувати.

— Правильно подумав. Знаєш, що ще не варто робити? Брехати мені. Я відчуваю брехню, тому робити це не має сенсу. Тут майже усі мене бояться. Знають, що я сильніша, що їм не вистояти проти мене. Ти тільки подивись на них, — Каміла махнула головою у сторону охоронців, що стояли вздовж стін кожні 4 метри, — вони ніколи не дивляться мені вічі, бояться показати свій страх... І тобі варто так робити!

— Як на мене, ти зовсім не страшна. Просто ти заплуталась. Я можу допомогти, — спокійно промовляв Каспар.

— Ти лише заговорюєш мене. Твої слова нічого не варті. А тепер замовкни, ти дієш мені на нерви! — роздратовано відрізала Кам.

Дивний звук пронизував її вуха і змушував насторожитися. Вона чула дивні слова, як ті, які чула під час попереднього випробування. Сконцентрувавшись, дівчина намагалася знайти джерело звуку, що змушував її тіло напрягтися. Каміла зупинилася і наказала зупинитись хлопцю. Звук ставав куди сильнішим. Усі навколишні звуки, крім цього, пішли на задній план. Дихання дівчини стало швидшим, так само як і серцебиття. Пронизливий звук став надто гучним. І тоді Каміла зрозуміла, що джерело цього звуку у її голові. Вона більше не могла себе стримувати.

— На підлогу! — закричала дівчина і повернулася спиною до Каспара. Її костюм миттю перетворився з білого на чорний, волосся потемнішало. Схопившись за голову, Каміла закричала так сильно, як тільки могла. Разом з криком вирвався і чорний дим, що руйнував усе на своєму шляху. Її голос пробив двері на іншій стороні коридору і змушував стіни тремтіти. Звук поступово зупинився. Дівчина замовкла і непритомно впала на підлогу. Каспар одразу перевірив її пульс.

— Допоможіть! Допоможіть їй! — закричав юнак, притримуючи руками голову дівчини. Але ніхто не поспішав. Ніхто у коридорі навіть не ворушився, усі вони потрапили під крик дівчини. Побачивши на руці дівчини браслет, Каспар натиснув на одну із кнопок. Маленька голограма з'явилася перед його очима. — Їй потрібна допомога, — тихо проказав він.