Як досягти того, щоб система працювала злагоджено протягом багатьох років? Адже завжди знайдуться ті, хто буде проти даної системи... Есперименти стали чудовим вирішенням цього питання для тогочасної влади. Лише подумайте, наділені в ході експерименту неймовірними силами діти, що не мали жодних прив'язуваностей, кожен з яких мав силу здолати бодай декількох дорослих людей. Кожний з унікальними здібностями, які й уявити складно. Правильно навчивши їх, змусивши вірити у їх ідею, влада отримувала надзвичайну силу: тих, хто продовжить їх справу і буде здатен придушити будь-яке повстання.
Дітей-сиріт, які пройшли експеримент, навчали у штабі. Кожен з них мав свій певний номер, замість ім'я, та браслет зі штучним інтелектов, котрого вони самі собі проектували. Такі штучні інтелекти були замість друзів, порадників і помічників для експериментів. Тут, у штабі, експеременти вивчали абсолютно усе, починаючи з психології і елементарних маніпуляцій і закінчуючи тактикою, стратегією і мистецтвом бою. По закінченню повного курсу навчання кожен експеримент займав своє місце у штабі, у відповідності до того, до чого у нього або неї був хист.
Штаб був розташований у центрі кожного Сегменту і складався з 4 корпусів. Корпус для тренувань і навчання експериментів включав в себе декілька великих спортивних зал та класні кімнати, призначені для навчання. У цей корпус було дозволено входити тільки викладачам, охороні і Голові Сегменту. Їх спальний корпус, крім кімнат дітей-експериментів, містив також величезну за розмірами їдальню та медичний кабінет. В головному корпусі проходили усі збори, наради і вирішувалися усі важливі для Сегменту питання. Як і для експериментів, для працівників штабу був свій спальний корпус, хоча не всі працівники жили саме там: деякі з них мали окремі будинки неподалік штабу.
Для усіх в штабі були певні правила, в залежності від того, ким саме була ця людина. Для експериментів були свої правила, для працівників інші. Але було те, що об'єднувало і тих, і тих: за порушенням правил слідувало жорстке покарання.
— Тож, номер 150643, на яких двох аксіомах ґрунтується вся економіка?— запитав викладач у дівчини з рудим волоссям, її звали Олівія, проте викладачі завжди зверталися до експериментів лише за номером. У класній кімнаті панувала тиша. П'ятнадцять експериментів, усі приблизно одного віку, десь років 17, сиділи нерухомо. Час уроку вже добігав до кінця і залишалося лише кілька хвилин, але викладач не хотів залишати їх у спокої.
— Бажання необмежені. Ресурси обмежені,— не тихо, але у той же час, не голосно і чітко промовила біловолоса дівчина. Вона відчувала хвилювання Олівії і знала, що та не зможе відповісти на питання, а отже отримає покарання. Усі чудово пам'ятали минулий раз, коли Олівія отримала покарання. Ніхто не знав, що саме трапилося, проте повернулася вона понівечена та знесилена, вона не розмовляла ні з ким декілька днів, деякий час вона просто сиділа, втупивши погляд в нікуди. Покарання в штабі були чимось дуже звичним. Будь-яке порушення правил каралося. Погано навчаєшся – отримуй покарання. Говориш тоді, коли тебе не питали – отримуй покарання. Ставиш зайві питання – отримуй покарання. Одним словом, в штабі була дуже жорстка дисципліна і величезний список правил, які не можна було порушувати.
— Невже Ви гадаєте, що надто розумна, номер 181110, щоб не давати висловитися іншим? – промовив вчитель, подивившись на бейджик з номером. Вчитель був високим чоловіком в синьому костюмі. Обличчя його мало аристократичні риси, але було холодним і байдужим, воно ніколи не змінювалося, не показувала жодної емоції, ніби йому було повністю байдуже на усе, що відбувається. Кинувши погляд кудись у стіну, він взявся ходити класною кімнатою. – Чи може Ви гадаєте, що те, що Ви — одна із кандидатів на пост Голови Сегменту дозволяє вам порушувати правила штабу? Вас покарано! Ви відбудете своє покарання ввечері. Урок закінчений, — після цих слів усі експерименти різко встали струнко, чекаючи, поки викладач вийде, а потім почали потроху розходитися, йти далі згідно з розкладом.
— Каміло, не поясниш? — підійшовши до номера 181110, мовив хлопець з білим, як сніг, волоссям і блакитними, немов би скляними очима.
— Тут нема чого пояснювати!— відказала дівчина, швидко вийшовши в коридор і йдучи на наступне заняття.
— Стій!— промовив парубок і схопив дівчину за руку, а тоді тихо, щоб ніхто не чув, продовжив, попередньо озирнувшись навкруги:— Ти знала, що він тебе покарає. То навіщо було казати?
— Я відчувала її страх, розумієш? Знала, що вона не відповість. Він би покарав її, якби я не відповіла. Олівія ще не відійшла від минулого покарання. Вона не витримає ще одного,— прошепотіла Каміла.
— Ніхто не має дізнатися цього! Ти ж пам'ятаєш правила. Жодних емоцій. Жодних відчуттів. Ти кандидат на пост Голови Сегменту. Якщо хтось дізнається... Це зайвий привід позбавитися тебе,— він казав серйозно, бо знав наскільки жорстокими можуть бути інші конкуренти.
— Хто б казав мені про емоції. Для того, щоб нагадувати мені про правила, ти надто сильно намагаєшся мені допомогти. Якщо ти не забув, ти теж кандидат, а отже мій конкурент...
— Але в першу чергу, я твій друг,— запевнив хлопчина.— І як друг я прошу тебе бути обережнішою з тим, що ти робиш і як ти це робиш.
— Я не мала дитина, Юстасе,— ніжно посміхнувшись, промовила дівчина.— Досить мене оберігати.
— Якщо ти не забула,— перекривляв Камілу хлопець, — ми пообіцяли оберігати один одного після того, що трапилося. Ти, я і Ніколь...
— Усе буде добре,— м'яко проказала Камі, як раптом на браслеті з'явилася голограма Голови Сегменту.
— Номер 181110, пройдіть до мого кабінету!— пролунало від голограми і вона одразу зникла. І поки Каміла поспішала до кабінету Габріель — П’ятої Голови Сегменту, інші експерименти готувалися до наступних занять.
Підійшовши до кабінету, Каміла мовчки стала чекати, доки її запросять. Вона чудово розуміла, що Габріель одразу оповістять про прихід дівчини, тож залишалося тільки чекати. Через декілька хвилин її запросили всередину. Каміла пам'ятала цей кабінет, як свої п'ять пальців, адже була тут доволі часто. Світла кімната, як і більшість кімнат у штабі, мала тільки білі кольори і єдине, що виділялося тут, була сама Габріель. Її чорне волосся так і привертало увагу в цій білій кімнаті.
— Розповідай!— у наказовій формі сказала жінка. Вигляд у неї був дуже серйозний.
— Я не розумію Вашого питання,— відказала Каміла.
— Усе ти чудово розумієш!— обурилася Габріель.— По закінченню вашого заняття мені прийшло повідомлення про те, що тебе покарано. За що?
— Я відповіла на запитання, коли запитали не мене.
— Навіщо?— запитала Голова Сегменту, проте не почула відповіді.— Каміло, навіщо ти це зробила?
— Бо не змогла тримати себе в руках,— збрехала дівчина.
— Не смій нікому цього казати!— суворо промовила жінка.— Я поручилася за тебе! І я впевнена, що коли прийде час, ти маєш зайняти моє місце, проте, якщо хтось дізнається, що в тебе проблеми з контролем емоцій, це буде кінец для нас обох.
— Я не розумію...
— Потім зрозумієш. Просто... Тримай емоції під контролем. Можеш іти!
Як тільки Каміла покинула кабінет і пішла до своєї кімнати, аби переодягнутися на тренування, Габріель викликала до себе Юстаса. Хлопець не змусив її довго чекати.
— Ти обіцяв меня наглядати за нею,— суворо мовила жінка.— Ти ж знаєш, у якому ми зараз становищі і знаєш, чому так важливо наглядати за нею. Вони зроблять усе, аби позбавитися її. Один невірний крок — і ми усі мерці.
— Вибачте, цього більше не повториться.
— Звичайно не повториться! Я єдина, хто дозволяє тобі змагатися за пост Голови Сегменту. І я єдина можу допомогти вам з Камілой обійти інших. Якщо ти хочеш, аби вона залишилася уживих, маєш робити усе, аби захистити її. А тепер іди. І пам'ятай: ніхто не має знати про нашу розмову!
І хоча розмову Габріель і Юстаса ніхто не чув, був дехто, хто чув розмову Каміли з Юстасом, а отже знав про справжні мотиви дівчини. Саме з ним зіштовхнувся в коридорі Юстас, покидаючи кабінет Голови Сегменту.
— Я маю доповісти про порушення,— впевнено промовив хлопець, стоючи перед Габріель. - Сьогодні я почув розмову номера 181110 Каміли та номера 134389 Юстаса.
— У чому ж Ви їх звинувачуєте, номер 198547?— спокійно запитала Габріель, хоча в душі усе кипіло від хвилювання. «Жодних емоцій, жодних емоцій», — це повторювала вона сама собі.
— Не обох, тільки Камілу, у підкоренні емоціям. Вона знала, що номер 150643 не відповість на запитання викладача і прикрила її, аби та уникнула покарання.
— Що ж, тоді номер 181110 і так отримає своє покарання ввечері разом із Вами та номером 150643.
— Зачекайте! Чому?— обурено мовив хлопець.
— Бо я не буду терпіти Ваші доноси. А тепер покиньте мій кабінет, щоб я могла і далі працювати.
І поки Габріель продовжувала перейматися за Камілу, сама дівчина тренувалася у спортивній залі, виміщуючи усю свою злість на боксерській грущі. Вона часто так робила, коли хотіла відволіктися від зайвих думок. Камілу зовсім не займало те покарання, яке вона мала відбути. Вона чудово розуміла, що цього не уникнути. До того ж, як казала Габріель, такі покарання можуть допомогти їй стати сильнішою. Насправді, усі думки дівчини були зайняті завтрашнім випробуванням, хоча це можна назвати і змаганням. Справа в тому, що з настанням 16-тиліття експерименту він або вона мали пройти щось навшталкт екзамену, іспиту, в якому вирішувалося до чого в експерименту є здібності. Хтось після проходження ставав у ряди воїнів армії, що захищала порядок і спокій у Сегменті, хтось ставав стратегом, а хтось медиком. Одним словом, кожного розподіляли туди, де вони б могли принести найбільшу користь. Наступні декілька років експерименти були змушені вивчати усе, що пов'язано з тим, куди їх розподілили, хоча і залишалося декілька спільних предметів. Тих же, хто зацікавив чимось особливим в ході того іспиту, тих, у кому бачили щось, що могло вказати на можливість стати кимось більшим, відбирали як кандидатів на пост Голови Сегменту. Після проходження іспиту Каміла стала одним із кандидатів. Проте в той рік вона була не одна, разом з нею відібрали також і Юстаса. Кожні 5 років відбираюся один серед усіх кандидатів, той, хто мав замінити діючого Голову Сегменту у випадку, якщо з ним або нею щось станеться або Голова Сегменту просто відмовиться від своєї посади. Цей рік якраз був тим роком, коли з усіх кандидатів за останні 5 років обирали одного. Тож кожен тиждень усі кандидати проходили одне випробування, в кінці якого проводилося відсіювання. Завдання на логіку, обізнаність, різного виду симулятори та багато чого іншого. І от настав той момент, коли їх залишилося лише 5. П'ять кандидатів завтра боротимуться між собою і лише двоє з них зможе пройти у заключний етап. Це був перший раз, коли кандидати заздалегідь знали про їх завдання.
Голос змусив усіх зупинитися:
— Увага! Номер 181110, номер 150643 та номер 198547, прослідуйте на нульовий поверх.
Усі в приміщенні перезикнулися. Кожен експеримент чудово знав, що нульовий поверх призначений лише для покарань...