Чужа дружина

Яна Войвич

Її волосся ніжно пестив вітер, А у очах шуміло синє море, Її краса у сотнях літер І в водночас його горе. Така ніжна і привітна, Така блИзька і далека, Вона як мрія заповітня, Нездійсненна і не лЕгка. Скільки раз проходив поруч, Скільки раз хотів обняти, Мало все не зруйнував власноруч, Треба все це заховати. Не буде дрУга він втрачати, Не буде нА ньому провина, Прийдеться серцю замовчати, Бо вона - чужа дружина. 03.12.20

2020-12-03 22:22:17

12

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Яна Войвич

@➒ ➊ ➊ О, так. Полюбляю писати пізнім вечером, деколи й о другій ночі... "Місто спить, ніч укрила його своїм пледом..." ой..мене знову понесло не туди. Про що там я... ох так, ваше порівняння з вином дуже доречні. Це і як зазирнути в минуле, оцінити свої вчинки та зрозуміти, що зараз вчинила б інакше.

Відповісти

2020-12-04 18:17:29

1

Nadine Tikhonovitch

Краще *в очах....)))) Так навіть правильно)

Відповісти

2020-12-05 19:10:31

1

Яна Войвич

@Nadine Tikhonovitch дякую, матиму на замітку))

Відповісти

2020-12-05 19:12:56

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1342

І сиділи, курили

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

Ми сиділи і викурювали дні пачкáми, Вбивали їх пустими балачками Про погоду та інші нісенітниці. Годувалися казочками І давали обітниці. Ми сиділи і випивали. Чашка за чашкою З медом, ментолом, м'ятою чи ромашкою. І куштували пригорілі кекси, Що їх присипаючи насмішками, Виробляли рефлекси. Ми сиділи і малювали в календарі хрестики, Кілька аркушів перекреслили, Залишивши лише ту неділю, Щоб тих хвилин решту Ми ще так посиділи. І сиділи, курили, віддавали команди Аж поки опівніч не пробили куранти. І ми – дим, що розлетівся кімнатою. І наші старання увінчалися втратою Своєї кращої частини В полоні рутини.

63

17

4173