Історія
Була ця історія у тихім селі, Де сонце світить зрання і пізно сідає, Де на кожній хатині живуть журавлі, Де вечори чарівні завжди бувають. Там,недалеко від прозорої річки, Де стежка кінця й початку не має, Ходила дівчина,збирала суничку, Була схожа на пташку,що в небо злітає. Дійшовши до берега,вона зомліла. Побачила хлопця,який помирав. Його біла сорочка від крові чорніла, А очі...карії очі він вже закривав. Дівчина боялась дивитись на нього, Беззахисний,він лежав на землі. У лихорадці вона оглядалась навколо, Просила Бога,щоб хоч хтось допоміг. Зрозумівши,що часу майже немає, Швидко до хлопця вона підійшла. Торкнувшись рук,відчула,як серце палає, І десь взявши сили,вона його потягла. Але...де знайти більше сили дівчині? Вона й так стрункою,блідою була... Та Господь допоміг їй у такій хвилині Дівчина побачила,як подруга йшла. Донесли вже вони парубка якось до хати, Положили на білу,ніби сніг, постіль. Подруга не стала її про нього питати... Знала,що та німа...багато літ поспіль. Вже вечір накрив небо зірками, Інколи лунали голоси пастухів. В повітрі приємно запахло квітками, Над деревами було чутно хрущів. Дівчина тихо зайшла у кімнату, Бачить,хлопець відкрив очі на мить. Знов їх закрив,та почав вимовляти, Та слова не виходять...і він знову мовчить. Знову наважився він щось сказати, Вуста затремтіли від слабкості вмить. Дівчина підсіла з теплим чаєм із м'яти, Дала йому випити...ледве піднявся–болить. Вранці дівчина вже була на ногах, Відразу ж побігла до хворого гостя. Чи це дихає він,чи то віє з вікна... Певно вітер вдихає в нього життя. "Підійди",пролунало у тиші й завмерло... Ехом у вухах завмерло на мить. Та ні,бути не може...але стало так тепло... Якщо це голос його...то він файно звучить. Вона підійшла,і біля нього присіла, Глянула в очі...які ледве відкрились. Він вижив!За це вона Бога просила... На колінах,вдивляючись в небо молилась. "Ти мій ангел", шепотів хлопець щосили. Посміхнувшись,вдивлявся їй в очі. "Якби не ти,рили б для мене могилу, Не бачив би дня...були б тільки ночі..."
14.12.2018
0
0
Схожі вірші
Всі
Закат декабря
В сердце бьёт в бешенстве пульс, Остановить его нечем й боюсь В груди разгорается тёплый огонь , Что пламенем рушит спокойствие й фантазии снов... В личном пространстве сшибает мосты, Наши глубины сжимая в пути Стали с личной ближе наш мир, Вера в чувство пораждая искры Воля свободы кречит только внутри, Больше не сможет затронуть мыслей синевы, Небо в далёком закате зовёт за собой, Где можно побыть с тишиной лишь одной ... Не стоит тревожить прекрасный момент , Тебя не хватает очень со всем В рассвете остался твой запах кофе с утра, Грусть поглотила весь разум струна, Под холод оттенка вновь декабря , Узоры яркого солнца с собой уводя ...
35
4
1672
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1218