نبضة وجع

نجمة

على اعتاب الانين بنبض ذلك القلب المتعب بنبضات تشبه طعنة سكين على سبيل الحزن والوجع .. فقد جف ما في العيون من دمع على سبيل النظرات .. فقد تاهت عيوني في رؤية المستحيل وصوبت نظري نحو مسكن تحت التراب فيه رقاد طويل .. اخر الامنيات .. ان يغفر لي خالقي مافعلت من زلات وياخذني سريعا الى عالم الاموات شعور مقيت ان تكون في عالم لست سوى اصغر جزء فيه رغم ذلك ..لاتجد لك مكانا في هذا العالم .. تشعر ان كل الاركان تنبذك كل شيء لاينفك ان يهمس لك : ارحل انت غير مرغوب بوجودك على سبيل الخوف ف ها انا ذا اقف على اعتاب الهاوية اترقب النهاية مع تخيل ابشع السيناريوهات

2018-06-21 23:11:04

1

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

نجمة

@Mr Black حصلت على توبيخ ولم احصل على حفل ميلاد أخبرت حلزونة عن تلك المشكلة و وانتهى الامر بالارق

Відповісти

2018-06-22 08:43:03

Подобається

Mr Black

@نجمة تعالي وتباد

Відповісти

2018-06-22 08:44:00

Подобається

نجمة

@Mr Black ok

Відповісти

2018-06-22 08:44:48

Подобається

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1720

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11943