Лис

Aleksandr Bilogura

Гниє душа у лиса І очі як в нарциса Та знав би хто його звірину суть Він сам вже ладен себе згризти Звершити самосуд У всіх казках небажаний він гість Бо персонажів ладен з'їсть Та що робить, така вже йому роль Хитрець ,спокусник ,словом - антигерой Та чи хоче лис щось в собі змінить ? О ні. Він мусить бути тим, ким є Бо так заведено в звіринім світі Вполюєш ти , або згризуть тебе Тож хоч , не хоч А бути треба хитромудрим А ще прудким та волелюбним Щоб хвіст рудий , пухнатий Не вхопила, яка дурна собака Або стрілець пихатий Ніхто ж не хоче втрачати свою сраку! Та хтось герой , улюбленець мільйонів А лис усім - завжди є ворог та порушник всіх законів

2021-11-29 23:47:29

Інші вірші поета

Начерк У часопросторі карантину Сніговини Хех

Інші поети

Юлія Мушак

@yulia_mushak

Fatima Mohammed

@fatimaalshaikh

Дмитро Крушевський

@dmitro_krushevskiy

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

6501

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12393