Життя на шаленій швидкості мчалося безупинну. Це ніби залізна дорога, де в кожного свій потяг — в когось дуже довгий, а чийсь лише на кілька вагонів. Пасажири в ньому, це твої знайомі, добрі друзі й не дуже. І робить він лише одну зупинку — в самому кінці.

Після єдиної ночі проведеної з Адамом, ніби прокинулася від довгого сну, і чітко почала розуміти, що кам'яне серце не таке вже й міцне. Під натиском ніжності й доброти цього чоловіка воно починає кришитися.

Не дивлячись на бажання побудувати стіну між собою і всім іншим світом та людьми в ньому я почала давати слабину і закохуватися. Важко було лише визнати це, а потім прийшов спокій і відчуття, що так має бути. Було щось природнє в тому, щоб тобі подобався симпатичний самотній чоловік, тим більше якщо він дбав про тебе, і допомагав.

Розбурхуючіся почуття поки вирішила притримати при собі, бо не мала права вимагати щось навзаєм. Певно боялася, що зізнання стане зайвим поштовхом. А мені так хотілося, щоб він сам і з власної волі зробив крок назустріч — звісно якщо це буде потрібним йому.

Я б дуже хотіла, та не будувала примарних надій, що одна ніч в ліжку може щось кардинально змінити. Тим більше в його очах я так часто бачила сум, чи навіть скорботу. В нутро я не лізла, бо захоче сам розповість, — щиро так вважала. Але минуле приносило йому біль, і він, певно, був куди сильнішим за мій.

З його розповідей, знала, що він поховав дорогу йому людину до якої мав сильні почуття. Це спустошило його. Так буває коли ти живеш заради когось, коли хтось є нероздільною частиною твого життя і світу. А потім людина йде, і не важливо чи з власної причини, чи через обставини, а ти віч-на-віч залишаєшся зі своїми почуттями, думками спогадами, і мріями про майбутнє.

Кажуть час лікує, а я матиму смілість погодитися лише на половину. Він просто допомагає забути, або заповнити старі теки в голові новими файлами з іншими спогадами.

Тим часом на роботі справи йшли добре, і я почала отримувати задоволення від процесу. Колектив виявився зовсім непоганим, а я досить розумною, щоб навчитися всього, що пропустила за останні роки, і щоб могти йти в ногу з часом.

Адам поїхав в Прагу у відрядження, аж на тридцять днів, і ми не спілкувалися, і частково саме ця обставина змусила обдумати все. Він не дзвонив, і це почало хвилювати, але я розуміла, що він нічого мені не обіцяв, тому й очікувати чогось не можу.

Єдиною відрадою стала нова знайома — Галя. Ми були колегами по цеху. Вона працювала у відділі маркетингу. Якось ми розговорилися, в крихітній кухоньці офісу, поки варилася кава, і виявилося в нас багато спільного. Інколи ми разом ходили по магазинах, або довго розмовляли за чашкою чаю. Думаю, ми стали б друзями, якби обоє не були птахами з пораненими крилами.

Галина — тридцяти річна жінка не обділена красою і чоловічою увагою. Але така увага і чоловічі компліменти були зайвими для неї. Вона любила самотність, а чоловіків ненавиділа і побоювалася. Розказана якось нею історія змусила мене жахнутися і зрозуміти її як може розуміти лише нещасна жінка іншу таку ж саму.

Хлопець з яким вона зустрічалася близько восьми років годував її обіцянками. При цьому непомітно, але впевнено руйнуючи її морально. Принижував при друзях і наодинці, але вона як і я вірила в кохання, і його силу. Все б і тягнулося, якби він не кинув її, а через місяць, коли Галя не встигла ще й оговтатися, зробив пропозицію її подрузі. Думаю підтекст ви самі розумієте. Чи то життя не справедливе до людей з великим серцем, чи то мудра доля робить так їх сильнішими, і готує до чогось більшого. Ніхто не знає точної й правильної відповіді, але кожен має свій шлях, і каміння на ньому. Галя ж була хорошим компаньйоном, і думаю таки колись вголос назву її своєю подругою!