Шукай мене у весні Розділ 1 Все почалося з того, що я народилась. 8 травня, весна, акушери дуже поспішали, бо не хотіли приймати пологи у свято (9 травня, День перемоги)… І от, з’являюсь я - така маленька, вкрита чорним волоссям (мама завжди згадує це і сміється). Постійно плакала і не хотіла спати вночі (нічого не змінилось відтоді). Була здібною, рано навчилась читати і говорити. Ви напевно подумали, що тут ще не вистачає підзаголовку «ранні роки». Але ця історія - не моя нудна біографія з Вікіпедії, яка ділиться на етапи і має список джерел. Це така собі сповідь, розповідь про те, що так болить. Пам’ятаю свій перший день свідомого життя. Сиджу за столом на кухні, мама готує щось смачне, а тато сидить навпроти мене. Вони говорили, щось про школу і я уявляла як колись піду у неї. Уявляла як буду навчатися, все це було ніби реальність. Я дивлюся на край столу, а перед очима школа і мої майбутні однокласники. Я й досі так роблю, тільки тепер це не просто мрії, а спосіб не бачити реальності. Життя здавалось безтурботним і «рожевим». Але час, не питаючись, змушує нас дорослішати. Пам’ятаю як батьки сваряться і найболючіше те, що я знаю чому. Тато спілкувався в інтернеті з якоюсь жінкою. Без сумнівів це була причина шквалу криків і матюків. Так продовжувалось дуже довго, настільки довго, що це перестало викликати у мене емоції, я просто чекала тої самої «крапки», але вони досі були разом. З того моменту життя почало ділитися на «до і «після». З того моменту ми більше не щаслива сім’я. З того моменту я більше не я. А тепер перенесемося у теперішній час і побачимо результат дитячих розчарувань і батьківських сварок. Ось вона я у всій красі. Худенька (може навіть трохи занадто), з гарними мішечками під очима, з невеличкою кількістю акуратних шрамів і зовсім трохи понівеченою психікою. Не дівчина – а мрія! Впевнена, що саме такого результату ви чекали, тому що я – ні. Мені вісімнадцять, я навчаюсь на вчительку української мови, маю хлопця зі своєю драмою в житті, яка теж вирішила зіпсувати його життя і досі боюсь згадувати як коли сварились мої батьки. Тому я не вдаюся до подробиць тих нестерпних вечорів і називаю цю прозу «сповіддю». Тепер ви розумієте хто я така і з чим мене їдять. Тепер можна і розказати, що стоїть на порядку денному, адже життя без проблем – не життя. …

Шукай мене у весні. Розділ 3. Навчання або оповідання про те, як лінь руйнує моє життя. Попередження: особливо вразливим відмінникам текст не читати, а батькам його взагалі краще не показувати! Тут навіть не знаю з чого почати. З того, що мої батьки вчителі, чи з того, що я була здібною дитинкою? Напевне варто почати з того, що дитина вчителів – це не синонім до ерудит, всезнайко чи геній. Це звичайна дитина, як і всі, яка теж робить помилки і може бути мною. Не буду соромитись і скажу одразу, що я все-таки непогано вчилась, та як казали мої батьки: «Молодець, але можна й краще!» - комплімент на мільйон, дякую. Мені давалося все просто, без особливих зусиль і зубріння, я могла писати контрольні, навіть не готуючись до них. Це дало мені зрозуміти лише одне – треба докладати більше зусиль, і тоді результат буде вражаючим. Надіюсь вам стало так само смішно, як і мені. Тому що зрозуміла я трошки інше – навіщо старатися, якщо все і так досить непогано. Непогано. Слово, від якого моїх батьків просто розривало на маленькі частинки. Ну як це так, що дитина вчителів вчиться «НЕПОГАНО»!? Так було до восьмого класу, бо тоді ще тема навчання мене хвилювала, а потім… Потім подія, яка змінила моє життя. Я перейшла у нову школу. У класі були майже всі хлопці. Ну самі розумієте, дев’ятий клас, хлопці, нова школа. Коротше кажучи, навчання відійшло кудись зовсім далеко. От знаєте, часто чую від знайомих таку фразу: «Мамі все одно які оцінки я отримую в школі, головне щоб хоч щось в голові було». А таке взагалі існує? Ні, я серйозно, можливо вони мене про обманюють, щоб здаватися щасливими дітьми? Але таке існує… Моє відверте ігнорування навчання продовжувалося до одинадцятого класу. Тепер я майже офіційно могла «забивати» на предмети, які не мала здавати на ЗНО. І зараз для всіх одинадцятикласників буде шок-контент. Я знову хочу повернутися назад і ще раз здати ЗНО! Я спеціально не напишу, чому у мене з’явилось таке бажання. Хочу щоб ви самі з часом зрозуміли це. А тепер вишенька на торті! Я навчаюся на вчителя української мови та літератури. Ви напевно одразу згадали цю знамениту фразу «пацан до успіху йшов» ? Не думаю. Напевно подумали, що це мрія всього мого життя? Сумніваюся. Це скоріше результат мої патологічної ліні і легкої апатії до життя. Я завжди була такою. Не старалась занадто добре. Могла набагато краще. А тепер пишу вам тут і жаліюся, що не досягла своєї мрії. Офіційно дозволяю вам ненавидіти мене! І ось ми з вами дійшли до підсумків такої неоднозначної історії. Тепер потрібно написати щось дуже розумне, щоб дати всім мотивацію працювати над собою і т.д. Але моя мета не змінювати ваше життя і давати «безцінні поради» вісімнадцятирічної дівчинки. Я хочу вам просто відкрити очі на те, який результат буває, якщо йти за течією. Ну як, подобається? Отже, лінь то як наркотик – один раз спробував і все, більше не зможеш відмовитись. Але обираєш завжди ти. Я назвала цей розділ «Навчання або оповідання про те, як лінь руйнує моє життя». Ні, то я руйную своє життя.

ЖИЗНЕННЫЙ ОПЫТ . я такой человек, что сразу после первой неудачи говорю, что уже ничего не хочу и больше не буду пробовать. я очень сложно переживаю неудачный опыт в любой сфере. но главное слово здесь - ОПЫТ. недавно, я не прошла собеседование на роботу, хотя готовилась к нему несколько дней и мне было очень обидно в конце. всю дорогу я плакала и думала, что я неудачница. . это было мое первое собеседование в жизни, причем по специальности. . сейчас могу сделать только один вывод - это очень полезный опыт в моей жизни. теперь я знаю свои ошибки и буду конечно-же работать над ними. и вот я уже полностью осознаю, что робота - это не так просто как кажется. . все мы когда-то слышим слово "нет" и оно в любом случае дает нам повод задуматься над ситуацией, оценить свои возможности и сделать правильные выводы . . каждый раз, когда у вас что-то не получается , знайте - это только повод начать больше стараться.