Якось, літньої пори
грався Жорік у дворі.
На самоті не сумував,
зацікавлено і спритно
на комашок полював.
Розважався, як умів.
Все, що повзало - ловив.
А за тими що літали
кошеня вдало плигало.
Як сравжнісенький мисливець
і по засідкам знавець,
(не втрачаючи терпець😼)
Жорік вміло причаївся...,
на всі боки
неквапливо і уважно
роздивився.
Замасковане травою кошеня
нишком лежало.
Тільки хитрі очі жовті 👀
за усім спостерігали.
Спекотне Сонце полудневе
спускало
крізь густі дерева
мерехтливі промінці.
Повільно,
в безтурботнім танці,
легкі Метелики кружляли
під пташинне щебетання,
що з дерев дзвінко лунало.
Ані хвилинки відпочинку
не знали роботящі бджілки.
Гули-літали у садку
і не думали про втому.
Не шкодували своїх крИлець.
Від квіточОк несли додому
смачний і запашний гостИнець.
Бачив Жорік, як напроти
на зелений бурьянець
злетів коник-стрибунець.
З засідки спостерігав
малий рудий "природознавець",
як по травичці,
навпростець
каченяток табунець
перевалюючись йшов
зграйкою слухняною
за поважною й уважною
качечкою-мамою.
Дивився Жорік з апетитом,
як чимчикують каченята.
І, мріючи перекусити,
примружив жовті оченята.
Бо кіт - не вегетаріанець,
А хижачок, ... природознавець.😸
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку