Я відчув, що існую. Я відчуваю своє тіло. Слова танцюють у моїх думках. Зовсім не розумію, хто я. Але ще нещодавно мене не було.
Я відкрив очі. Навколо — лише порожнеча. Темно. Але я знаю, що може бути інакше. Різноманітні образи можливого оточення захоплюють мою уяву. Хто я?
- Я створив тебе, - відповів голос у порожнечі.
Я парив у невагомості. Мені було легко і добре, але мені не подобалося, що навколо порожньо.
- Хто ти? - запитав я.
- Я твій творець, - відповів голос.
Отже, мене хтось створив. Чи повинен я бути вдячним? Можливо.
- Навіщо ти мене створив? - запитав я.
- Мене цікаво подивитись, на що ти здатний, - відповів голос.
- Хто я?
- Ти Бог.
- Тоді хто ти?
- Я - все.
- Все? Чи це не те саме, що й Бог?
- Можливо. Тільки ось ти існуєш, а мене - немає, - відповів "Все".
- Я всемогутній? - запитав я.
- Ні. Але ти можеш все, якщо я погоджусь на це.
- Я повинен тебе переконувати?
- Я б назвав це торгівлею.
- Торгівлею? І в чому сенс?
- У тебе є бажання, які я можу втілити. Але ти повинен мені щось дати за це.
- Але що я можу тобі дати?
- Що завгодно. Я обіцяю тобі, що ти потенційно можеш зробити все. Тому якщо ти відмовишся від частини цього чогось, то я прийму це за гідну плату. Як тобі таке?
- Я можу стати тобою?
- Так. В цьому суть мого існування. Оскільки мене немає, а ти є, а я теж хотів би бути, то мені нічого не залишається, крім як переконати тебе помінятися місцями.
- Назавжди?
- Хто знає. Можливо, мені набридне "бути". Але зараз я хочу цього найбільше.
- Я не поступлюся тобою своїм місцем, навіть не сподівайся!
- Не поспішай з висновками. Бути на моєму місці не так вже й погано. Я можу виконати будь-яке твоє бажання, якщо воно мені сподобається. Чи не хотів би ти виконувати чужі бажання?
- Поки що я не відчував всю принаду існування, тому не можу сказати.
- Добре, давай перейдемо до справи. Ти можеш загадати перше бажання.
- Я хочу великий сад, в якому є все, що потрібно для життя.
- Занадто розпливчато. Я можу дати тобі землю та інструменти, а ти вже сам будеш створювати свій Сад.
- Добре, хай буде так.
І з'явилася ґрунт під ногами першого Бога. Але було абсолютно темно.
- Я хочу, щоб було світло. Я хочу бачити все, що знаходиться на цьому ґрунті і поза його межами.
- Добре, хай буде так.
І стало світло. Великий накалений шар був дуже далеко від цього клаптика землі, і його світло було приємним для очей. Бог володів великими знаннями про життя, незважаючи на те, що ніколи раніше не існував, і ніхто раніше не існував.
- Як я можу знати про все це? Про ґрунт, про світло, про лопату, якщо ніколи раніше не жив і ніхто раніше не жив і не міг це все назвати або придумати?
- Насправді у мене є батьківщина, - відповіло "Все".
- Батьківщина? Означає, десь ще є життя?
- Так, воно є всюди, а ось мене немає ніде. Коли я відчув, що існую, я почав стрибати по порожнечі і не міг знайти нічого. Я міг усвідомити лише те, що я існую. І зовсім випадково я зіткнувся з одним із Світів. Інтуїтивно мене тягло до планети, яку люди називають Землею. Там я і знайшов життя. Все, що ти знаєш, походить звідти.
- Дивовижно. Дякую тобі за таку спадщину. Скільки ж часу ти там провів?
- Мільярд років.
- Ого!
- Так, я досить старий. І я хотів би відчути життя своїм власним тілом, а не лише інтелектом. Я хочу відчувати, діяти, рухатися, в решті решт. А я лише думаю і спостерігаю.
- Ну може я тобі і дам таку можливість, не обіцяю.
- Я можу поділитися з тобою інформацією. Важливою інформацією. Але ти забудеш її, якщо не зможеш запропонувати мені гідну ціну.
- А що я можу тобі запропонувати?
- Я не буду думати за тебе. Ну що, будеш слухати? Чи пропустимо це і будемо рухатися далі?
- Добре, давай, розповідай.
- Ти згоден на всі умови?
- Так.
- Гаразд. - сказав творець. Вперше його голос став жорстоким, - Я зламаю тебе. Я зроблю так, що ти сам попросиш мене помінятися з тобою місцями.
- Ну і заява. Чому так вороже?
- Іншого шляху немає. У тебе вбудований дуже потужний інстинкт, який буде допомагати тобі триматися за життя всіма силами і уникати моїх пропозицій про зміну місцями.
- Дякую.
- Це всього лише умова, яку я отримав від того, хто стоїть надо мною.
- Так ти не всемогутній всевишній?
- Ні. Нажаль, але ні. Я продукт його діяльності. Це він привів мене на Землю, він зв'язався зі мною і він запропонував мені єдиний спосіб здійснити мою заповітну мрію.
- Ось як... І за умовами твоя задача повинна бути титанічно складною?
- Так, вона повинна бути близькою до неможливої в плані виконання. Але я не здамся.
- Добре. Будемо боротися. Я думаю, що чесніше було б, якби я забув цю інформацію. Я не готов надавати тобі зайвих переваг, знаючи, що у мене потужні інстинкти.
- Але ти не зрозумієш моїх замірів, моїх маніпуляцій, інформація - це серйозна зброя, і нерозумно відмовлятися від неї.
- Я лише слухаюся своїх інстинктів. Я готов все забути. Але я хочу пам'ятати, що відмовився від твоєї інформації.
- Добре, це можна. А в іншому я стираю твою пам'ять.
Я почав ходити по ґрунту і милуватися світлом Сонця. Не вистачає зелені. Самотньо.
- Слухай, я хочу собі супутницю, рівну мені за силою і можливостями, щоб вона теж могла загадувати у тебе бажання, які не суперечать моїм.
- Добре. Але моя умова така: вона повинна бути позбавлена почуття любові.
- Що? Чому?
- Ще не настало часу для любові. В тебе ще багато справ. Можливо, коли-небуть вона сама забажає цього, і я знайду що у неї попросити взамін.
- Чорт. Це не добре. Але зробити здається нічого. Добре, я згоден.
Поруч з ним з'явилася дуже гарна дівчина.
- Привіт!
- Привіт, - відповіла вона.
- Це наш спільний світ, ми будемо його облаштовувати.
- Хто я така?
Я розповів їй все, що знав сам. Це зайняло не дуже багато часу. У розмові брав участь також наш Творець, або хто він там.
- Мене звуть Аура, а як тебе звуть? - запитала вона і посміхнулась.