Прибуття
Темрява… Суцільна темрява… Не розумію, куди я потрапила і навіщо… Може, я ще сплю? Та, начебто, ні… Х-м-м…
Та я вирішила не роздумувати над всіма цими питаннями, а нарешті відкрити очі. «Може, не треба» - думала я, бо боялася побачити якесь жахіття навколо себе. Чому?... Коли я відкрила очі, то побачила небо. Таке синє, що аж дух захоплювало. І не тільки колір. На небі було два місяця!!! І два сонця!!! Але… Як таке можливо? Я ж не потрапила в аніме «Бездарна Луїза»! Та навіть там всього одне сонце!!!
Я піднялася з землі, повністю покритої різнобарвними квітами. Навколо літали метелики і спокійно збирали нектар.
- Хоч щось нормальне в цьому світі. – сказала я. Але, виявилось, що не лише до себе.
- Радій, що кисень є. – сказав Дімка, що сидів позаду мене. Я обернулась, і побачила високого хлопця з гострими ельфійськими вушками і довгим каштановим волоссям, туго стягнутим в високий кінський хвіст. Дімка був одягнений в короткі зелені штанці (дуже схожі на ті, що були у Дзінь) і таку ж зелену жилетку. На його руці з'явився великий ізумрудний перстень, на якому був зображений кленовий листок. Цікаво, а як виглядаю я?
- Скажи, ти хоч щось розумієш? – запитала його я. – Що це за місце, і чому ми тут опинилися?
Дмитро подивився на мене так, наче я прошу в нього 500$.
- Ти думаєш, що я знаю? Наївна…
Я трохи подумала, що нам робити, і куди йти (хоча б, в яку сторону). Так, як Дмитро не дослухав мою розповідь про зустріч з моєю бабусею, я розповіла йому все до кінця. Сподіваюсь, що йому дійшло, і він хоча б спробує ПОДУМАТИ. І він спробував.
- Якщо твоя бабуся сказала, що ти повинна відправитися в Країну Вічних Снів, то, скоріше за все, це вона і є.
- Логічно. – відповіла йому я.
- Тут повинні бути не тільки ми, а й наші брати і сестри. Так?
- Так.
- То руки в ноги, і гайда шукати наших! – вигукнув Дмитро, і потягнув мене за собою.
Та я вирішила не роздумувати над всіма цими питаннями, а нарешті відкрити очі. «Може, не треба» - думала я, бо боялася побачити якесь жахіття навколо себе. Чому?... Коли я відкрила очі, то побачила небо. Таке синє, що аж дух захоплювало. І не тільки колір. На небі було два місяця!!! І два сонця!!! Але… Як таке можливо? Я ж не потрапила в аніме «Бездарна Луїза»! Та навіть там всього одне сонце!!!
Я піднялася з землі, повністю покритої різнобарвними квітами. Навколо літали метелики і спокійно збирали нектар.
- Хоч щось нормальне в цьому світі. – сказала я. Але, виявилось, що не лише до себе.
- Радій, що кисень є. – сказав Дімка, що сидів позаду мене. Я обернулась, і побачила високого хлопця з гострими ельфійськими вушками і довгим каштановим волоссям, туго стягнутим в високий кінський хвіст. Дімка був одягнений в короткі зелені штанці (дуже схожі на ті, що були у Дзінь) і таку ж зелену жилетку. На його руці з'явився великий ізумрудний перстень, на якому був зображений кленовий листок. Цікаво, а як виглядаю я?
- Скажи, ти хоч щось розумієш? – запитала його я. – Що це за місце, і чому ми тут опинилися?
Дмитро подивився на мене так, наче я прошу в нього 500$.
- Ти думаєш, що я знаю? Наївна…
Я трохи подумала, що нам робити, і куди йти (хоча б, в яку сторону). Так, як Дмитро не дослухав мою розповідь про зустріч з моєю бабусею, я розповіла йому все до кінця. Сподіваюсь, що йому дійшло, і він хоча б спробує ПОДУМАТИ. І він спробував.
- Якщо твоя бабуся сказала, що ти повинна відправитися в Країну Вічних Снів, то, скоріше за все, це вона і є.
- Логічно. – відповіла йому я.
- Тут повинні бути не тільки ми, а й наші брати і сестри. Так?
- Так.
- То руки в ноги, і гайда шукати наших! – вигукнув Дмитро, і потягнув мене за собою.
Коментарі