Після того, що я дізналася від Кекса, я довго не могла заснути. Хоча затим, як я все це почула, пройшов майже цілий день. Вся ця інформація просто не вкладалась у мене в голові. Добре, що я попросила домовика вчасно розбудити мене. Бо інакше, я б точно пропала. Запізнитися на перший урок в новій школі було б для мене занадто.
Ранок видався важким. Мало того, що я ніяк не могла прокинутися, ще й мама причепилася до мене зі своїми сережками. Ну не можу я сказати їй правди. Не можу! Як вона відреагує на моє повідомлення: «Кекс знищив їх у своєму секретному дуплі»? Довелося сказати, що не знаю, де вони. Я й справді на більше не спромоглася б. Я продовжувала спати на ходу…
Як тільки я зайшла в хол школи, сну як і не було. Всі одразу підскочили до мене і продовжили знайомитися. Бо в п'ятницю було занадто мало часу для цього. Тепер я дізналася, що в моєму 8-А є 31 людина. В минулому році їх було 32, але один учень вирішив поступити в Кадетський корпус і тим самим «покинув нас на призволяще». Також я дізналась, що Микита Громовий був сином нашої класної керівнички, що одразу пояснило його відмінні знання і оцінки. Тепер я знала, хто є найнуднішим (Павло Аврамов), а хто – найвеселішим (Руся Огнева). Найбільше інформації надійшло про Дмитра Калініна. Як я зрозуміла, він є хвальком і нахабою, який весь час чіпляється до дівчат. Це пояснює його поведінку в перший же день нашого знайомства. Так, як він прийшов живим і неушкодженим, Андрій казав правду. Його нічого не бере. А ще я дещо дізналась про Андрія. Виявляється, його батьки – Єлизавета (Ельза) та Євген (Джек)! Спочатку я подумала про королеву Ерендела з «Холодного серця» і Холодного Джека з «Охоронців снів». Але, насправді, його батьки прості інженери і не мають ніяких магічних здатностей (хоча я досі в цьому сумніваюсь). Андрій з першого класу був замкнутим і майже ні з ким не спілкувався. Щоправда, дуже любив діставати Дмитра, але те не рахується. У нього ніколи не було друзів – він завжди був один. Схоже музика – єдина його розрада.
Також я дізналась, що сьогодні нас повинні розсадити. Так як перший урок – алгебра, це повинно статись на англійській мові. До речі, наша класна керівничка є вчителем англійської мови, тому розсаджуватиме вона нас на своєму уроці.
Алгебра минула… спокійно. Так сказала наша математичка Валентина Вітковська. Вона мала маленькі світло-карі очі, тоненькі губи і довгий кирпатий ніс, на якому зручно вмостилися окуляри. Волосся було такого ж кольору, як і очі, але трохи темніше. Дивлячись на неї, можна сказати, що вона – найдобріша людина у світі. Це не так. На першому ж уроці вона, в буквальному сенсі цього слова, «завалила» нас всілякими задачками. Мені пощастило, що я добре знаю алгебру, бо інакше було б непереливки.
Розв'язуючи завдання я тихцем спостерігала за моїми однокласниками. Так як я обрала місце на останній парті другого ряду (всього рядів три), мені було видно все. Руслана сиділа на першому ряду за другою партою з Іллею Ніколовим. Вони весь час крутилися і сміялися над будь-яким словом математички. Дімка сидів на третьому ряду за четвертою партою з Анжелою Левицькою, що вважала себе найгарнішою і найщасливішою в класі лише через те, що сидить поруч з Дмитром. Андрій сидів за останньою партою першого ряду. Напевне, сидіти за останньою партою одному – його призначення. Але він не слухає музику на уроках. Йому дуже подобається вчитися, бо інакше він не став би записувати кожне слово Валентини Іванівни. Учительський синочок Микита просто спав. Це було добре помітно, бо він сидить прямо переді мною. Добре, що ця дитина не хропить. Уявляю собі таку ситуацію: вчителька підходить до нього і каже: «Микито, повтори будь-ласка, що я тільки-но сказала». А у відповідь гучне хропіння. 🤣😂
Наступним уроком була зарубіжна література. Цей предмет читає завуч - Богдана Островська. У розкладі було написано, що в понеділок урок зарубіжної в 135 кабінеті, а у четвер – в 233. Уявіть собі: майже половина 8-А класу забула де знаходиться цей кабінет! Що вже казати про мене, коли я ніколи не була тут. Добре, що встигала бігати за своїми однокласниками. Бо загубитися в коридорах і запізнитись на урок я не збиралась. Нарешті, ми знайшли той кабінет. Богдана виставила нас під стінкою, наче на показ. Ті, що не запізнились, сиділи на своїх місцях і сміялися. Лише Андрій сидів спокійно і спостерігав за всією ситуацією. Перші слова Богдани Ігорівни:
- Де вас носило?
Я мовчала. Що мені сказати? Що я взагалі не знала, де знаходиться цей кабінет? Тоді сміялися б усі. Але Микита вступився за всіх, хто загубився.
- Чесно кажучи, Богдано Ігорівно, я не думав, що Ви зустрінете нас такими «добрими» словами. Ви думаєте, що ми повинні все пам'ятати? Поясню наше запізнення: ми забули де знаходиться цей кабінет. А наша новенька Ніколь, взагалі не знала де він. Так що прошу не гнати на нас кучу і спокійно розпочати урок.
Богдана заспокоїлась і дозволила нам сісти. Але її невдоволення від слів свого учня було помітне за кілометр. Не встигли ми розкласти всі свої речі на парти, як почули голос Дмитра.
- Де вас всіх носило, загублені? Що, вже нічого не пам'ятаєте?
Ніхто не встиг нічого сказати, як Андрій коротко і ясно відповів:
- Стули пельку, недоумку. Ще щось ляпнеш, вилетиш звідси, як общипана курка.
Я посміхнулася на цей влучний жарт. Видно саме це змусило замовкнути Дмитра. Він не любить, коли над ним сміються. Особливо – дівчата.
- Нічого, що я ще тут? – запитала Богдана і почався урок зарубіжної літератури.
Хімію ми пережили. Точніше, пережила наша хімічка Валерія Соколовська. Вона була ще молодою, недосвідченою  вчителькою і майже не могла заспокоїти нас. Поверещавши 45 хвилин уроку, ми пішли в їдальню. Кожного дня після третього уроку всі старші класи повинні йти обідати. І, хоча, перший тиждень в школі не буде гарячих обідів, я добре наїлася, скуштувавши лише одну булочку з чаєм.
Ось і настав урок англійської мови. Він почався з пересаджування. Тепер Дмитро сидить з Веронікою Ковальчук – високою брюнеткою з великими очима світло-зеленого кольору і маленьким рівним носиком. Вона перейшла в цей клас минулого року і не подружилася майже ні з ким. Вероніка – сіра мишка. Вона весь час навчається і не має друзів. Руся так і сидить з Іллею. Їхня пара нерозлучна. Вони ж не зможуть жити один без одного! Тоді наш клас стане найнуднішим у школі! Коли всіх моїх однокласників пересадили, дійшла черга до мене.
- Ніколь, тобі добре видно за останньою партою? – запитала мене Олена Дмитрівна. – Може ти хочеш підсісти ближче?
- Ні, дякую, мені і тут добре. – відповіла їй я.
Вчителька добре придивилась до мене, а потім перевела погляд на Андрія. Потім знову на мене. Напевно, вона порівнювала нас. Нарешті, після тривалої паузи, Олена сказала:
- Андрію, збирай свої речі і пересідай до Ніколь. Досить тобі вже сидіти самому.
Вперше за останні 10 хв Андрій відкрив очі й підняв голову з парти. Подивився здивовано спочатку на вчительку, а потім - на мене. Певне, йому треба було подумати, перш ніж сісти поруч зі мною. Все ж він взяв свій портфель і сів поруч. Після декількох хвилин мовчання, хлопець прошепотів мені на вухо:
- Знаєш, чому я радий, що сиджу з тобою?
«Він вміє радіти» - подумала я.
- Чому ж?
- Бо тепер я точно матиму друга.