Минули роки

Anni Teguila

Як швидко летить час, Ось недавно йшли мої 17 роки, Все було нудним, А зараз я сумую за цим... Нехай це життя не поспішає, Потрібно тримати її за повідець. А я не поспішаю жити, Прошу поставити час на паузу. Дай більше гарних снів, Я хочу побувати там де мене не було... У душі біль, у душі смуток, Прошу тебе не забирай у нас час... Поспішає час, покоління зростає, А добрі моменти кудись біжать. Я хочу ще побувати де мене не було, Побувати де є час, де є свобода... Час увімкни режим сповільненої зйомки, Хочу насолодитися всіма спогадами. І сказати, що я люблю тебе, Ти мій час...

2021-07-15 15:22:00

9

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Агнелия Ива

Красиво

Відповісти

2021-12-16 19:13:00

1

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

14930

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12064