Маховик

Валентин Симаргл

Без Сонця вранці, без темряви вночі Існує поза часом тут і там на самоті День за днем чекає лиш півночі - Лиш угледіти хворобливі її очі ті. Вона десь там, блукає, одна, в полоні Безмежної пастки, зітканої зі сталі волі Безликого чужинця, чиї ворожі скроні Таять тягучу жовч на всіх у видноколі. Проймають долоні враз гадки пекучі, Та щомоги найперше відганяє зрячі, Хоч нема ні душі, ні помічі окрай кручі На шляху, котрим торують нетерплячі. Вони проходять швидко й безустану, Все вітають, посміхаються, чекають, Крок за кроком замикають в екібану Ті емоції, що надійно приховують лють. І надалі крок наступний у відчаї німому Ухвалить чітку долю і зовсім нескладну Розгадку в танці металу крижаному Знайде та наостанку звільнить її одну.

2018-01-14 03:14:01

16

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Oksana J

@Валентин Симаргл навіть не знаю, чи правильно зрозуміла вірш...

Відповісти

2018-02-02 10:15:41

Подобається

Валентин Симаргл

@Oksana J Я занадто багато всього вклав, багато недомовок, от і вийшла повна каша.

Відповісти

2018-02-02 11:09:12

Подобається

Андрей Штольц

Каша тут допомагає прибрати кашу в голові

Відповісти

2018-02-06 22:42:13

Подобається

Схожі вірші

Всі

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

1949

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

8

13404