Дещо наболіле...
            
            Я не знаю, що робити зі снами, 
Дарувати комусь? Розказати лиш мамі? 
Чи почує це хтось, чи засудить? 
Це ж моя голова мене блудить. 
 Я відчуваю тепло, як заплющую очі. 
Там ніжність, обійми кожної ночі. 
А тут — одні лиш проблеми — нав'язливі воші! 
Ті гниди паскудні розбурхують ночі! 
Вже важко заснути, розслабитися
Забути про важкість земного буття. 
Постійно щось тисне, гризе, розриває, 
Навіть секунди спокою немає. 
Бо мусиш боротися і терпіти, 
Щоб все таки вижити в нашому світі. 
 Та хто його знає? Може я брешу? 
І світ — найсолодше, що можу я нести. 
Бо тут є краса і кохання, і радість!.. 
І хто його знає, що ще за напасть! 
Та знаю одне: не варто судити весь Світ, лиш по нас — обмежених дітях!
            2019-04-16 13:50:46
            
            
                                                    4
                
                
                
        0