Музика видавала новорічний мотив старої американської класики, під новорічну музику Марк доїдав залишки шуби зі своєї миски, гучно відригнув він протер рота серветкою, підвівся з місця і дістав з під столом шампанське, алкоголь не схожий на ті які уже стояли на столі, він обійшов стіл довкола наливаючи в кожен бокал ігристе на пів солодке шампанське, взяв свій бокал який був уже наповнений і підняв його над головою.

-Ну, за старий новий рік друзі!, - голосно і радісно вигукнув Марк, його підтримав лише Гнат, який осушив свій бокал одразу після тосту, решта компанії лише переглянулись в повній недовірі до Вільхи, ніхто з них так і не наважився переступити цей клятий поріг в коридорі де стояла суцільна темрява, і щось ніби дивилось на них з цієї темряви, щось що спостерігало і чекало слушної нагоди, щоб показатись.

-Ну чого ви, випиймо, всі разом новий рік уже за годину, не вже у мене в одного святковий настрій тільки, - підходив до кожного Марк і подавав бокали в руку, ніби намагаючись підбадьорити кожного і розвеселити наче нічого, і не було, і причин для якихось хвилювань просто не має.

-Чорта два я дам з собою це зробити, - крикнув Фабіан осушив бокал одним духом якось нервово, після чого кинув його об землю, розбив його на дрібні дрізки. Він стиснув зуби важко дихавши, жах читався в ньому ну просто скрізь, в очах, в рухах, в голосі, навіть дихав він якось налякано, вчепившись за підвіконня він нервово оглядав решітку як варіант, як шанс на втечу, але у відчинені двері він не вийде.

-Чому ти нас просто не відпустиш?, - спитала Оксана ніби спробувавши в останнє пробудити якусь людяність в Марка, вона надпила з бокала і відставила кубок на тумбу.

-Як я і казав, ви всі можете покинути наше свято хоч зараз, - Марк вказав на вихід, всі присутні синхронно глянули за цим напрямком куди він вказав. -Але знов же таки я повторюсь, це лише пришвидшить неминучість, тому давайте поки в мене ще залишилось хоч трохи святкового настрою, проведемо це свято разом ніби дружня компанія.

-Ну все з мене годі, - Віталік відкинув з рук бокал, який йому дав Марк і кинувся швидко до виходу, за мить його силует пропав з поля зору в темному коридорі, в повній тиші ніби оніміли всі присутні, налякано спостерігали за таким зненацька випадом друга, Регіна від тривожності уся заплакана стукаючи зубами об край бокала зробила ковток з тремтячими руками, вона ледь справилась з цим напоєм, її трусило усю, але руки найбільше. Раптом Гнат розсміявся як одурілий, тримаючись за живота.

-Гарний жарт Марку, класно ти нас розіграв, я ледь не обісрався, уффф це просто клас, ахаха, - він сміявся ніби в істериці,- я богом клянусь тобі ти нас просто налякав до усрачки, це ж треба було таке придумати, а я ще теж мав би здогадатись, юхууу, - задихаючись від сміху реготав Гнат, його сміх обірвався раптово як і почався, коли Оксані під ноги влетіло закривавлене тіло Віталіка, з якоюсь мотузкою на шиї, під вереск Регіни він жм'якнувся ніби мішок з болотом, тупим звуком прямо носом об землю. Фабіан одразу з жахом вискочив на підвіконня і ногами почав гамселити об металічну решітку, Гнат задкував до стіни, шокований і нажаханий не відриваючи погляду від Віталіка який був живий, тому що важко стогнав ледь чутно. Регіна все ще верещала закриваючи обличчя руками, вона перечепилась за нерівність паркету довгими шпильками й впала на спину нажахано покрикуючи перевернулась на коліна, поповзла до Фабіана, який активно смикав решітку. Лише Оксана прикриваючи одною рукою рота, намагалась хоч якось допомогти Віталіку, вона одразу присіла біля нього намагаючись перевернути його на спину. Марк оглянувся на цей хаос, який творився в офісі, ліниво підвівся і повільно підійшов до ледь притомного Віталіка, він сильно поплескав в долоні чим привернув до себе увагу усіх присутніх.

-Прошу всіх заспокоїтись, - почав мову Марк ніби ведучий на сцені, він так і тримав свій бокал розмахуючи ним жестикулюючи,- наша вечірка підійшла до завершення, прошу хвильку уваги ще, тому що вам надається велика честь познайомитись з людиною, яка це заснувала, з людиною легендою, вітайте його і схиліть свої голови перед ним. Великий і не повторний маестро, - Марк почав набивати руками по стегнах барабанний дріб, мотузка яка була накинута зашморгом на шиї Віталіка раптом натягнулась, від чого він тихо завив, мотузка тягнулась кудись в глиб темного коридора, так що другого кінця не було видно. -Мій дядько, - оголосив Марк як тільки у дверях показався мавпій, він тримався за мотузку яка була в натяжку з шиєю Віталіка, все в тому жіночому вбрані, босий він стояв ховаючи свій погляд від всіх, ніби соромлячись, не довше одної секунди він не міг втримати погляду на присутніх, якось винувато він опустив голову, і всім своїм виглядом показав свою скованість і сором'язливість,- не звертайте уваги він у мене дуже скромний, за то геній, ви повинні бути вдячні йому, тому що саме завдяки йому ви познайомитесь дуже близько зі знаменитостями та заможними людьми, і проведете з ними в дуже тісній обстановці, - після цих слів Марк засміявся.

-Ну й урод, - раптом від шоку бовкнув за спиною Марка Гнат, він вирячив очі так ніби дивився на гей-парад гуманоїдів. Від цих слів Маргаритка здригнувся наче його хтось по голові вдарив, і ще більше зніяковів, відвертаючи погляд свій кудись в сторону до стіни й собі під ноги.

-О це трохи не ввічливо, - раптом повернувся до нього Марк, - хороших манер вам би не завадило.- Усі решта присутні просто дар мови втратили, ніхто не міг слова вимовити від потрясіння, декому потрібна була підставка для рота, тому що нижня щелепа просто відвисла. -Так от, - продовжував свою театральну гру Марк, - дехто з вас уже відчуває легке запаморочення і головний біль, не лякайтесь, просто шампанське яким я вас частував мав певний препарат який....., - він глянув на свій годинник,- введе вас в стан сну повної відключки, це потрібно для того, щоб вас підготувати та привести в належний вигляд. - В цей момент Марк чомусь подивився на Фабіана і підморгнув йому, чим тільки викликав ще більшу паніку і жах в цигана, він ніби ще більше з якоюсь завзятістю почав гамселити по решітці, що аж в деяких місцях почалась сипатись штукатурка. - Щоб ви не робили рівно через десять хвилин ви всі заглибитися у світ сновидіння, не надовго, тому не хвилюйтесь, - сказав Марк слово “не хвилюйтесь”, що було уже само по собі абсурдом. Гнат від почутого вирішив діяти, тікати, але він зробив лише три кроки одразу повалився на коліна зловившись за голову, ніби як в запамороченні, очі почало накривати повіками, він відчував слабкість і сильну втому, почалось, всі розуміли зілля яке їм підлив Марк уже діє.

-Горіти вам в пеклі!!!!, - крикнула Оксана завалившись спиною об журнальний столик, розвалив його навпіл. Фабіану нарешті вдалось вибити решітку, вона впала гучним звуком металу розлетівшись уже з на двору, але сил, щоб перелізти через вікно уже не залишилось, він ніби поранений хробак пробував підтягнутись, але ноги тягнули його все більше назад, тому він так і повис на підвіконні, головою в низ до землі. Регіна уже давно не подавала ознаки життя, лише груди повільно то підіймались то опускались, вона лежала спершись біля вікна, з низу де біля неї повисли ноги Фабіана. Усе, притихли всі, Марк підійшов до програвача, вимкнув музику яка ще тихо щось грала, потер руки оглядаючи все довкола.

-Ну ніби все, - звернувся Марк до Маргаритки.

-Ні не все, знайди ту дівку, яка втекла в тебе з під носа і достав її сюди, - сказав Маргаритка намотуючи шнур собі на руку.

-Чого ти такий постійно напружений, розслабся, вона не становить нам ніякої загрози, - Марк говорив зухвало рівно до того моменту, поки не перетнувся поглядами з Маргариткою, зрозумів що зараз краще замовкнути він прокашлявся й уже серйозно продовжив, - з ранку я її доставлю сюди,- щось уже не смішно стало Марку, він навіть якось вирівнявся зібравшись, і тільки коли побачив що Маргаритку ця відповідь влаштовує, розслабився і з полегшенням видихнув, підняв бокал.

-З новим роком, - вигукнув Марк саме тоді коли годинник показував рівно дванадцяту годинну. Маргаритка уже не звертаючи увагу на свого племінника різко дьорнув за шнурок, розвернув Тіло Віталіка на сто вісімдесят градусів, хлопець видав болючий кашель у нього всі передні зуби були вибиті, а кров ніби модною борідкою окуталась кругом рота, він його поволік кудись туди у тьму коридора, ніби плуг по землі. Марк спостерігав як ноги швидко повзуть за двері, і тільки коли повністю пропали з виду, він з полегшенням видихнув і витер краплю поту у себе зі скроні.

-Так, так, так, друзі мої, я вам просто не заздрю,- в голос сам до себе сказав Марк, оглядаючи усе і переступаючи через тіла, він підійшов до вікна аж присвиснув, коли заглянув через Фабіана.

-Знову прийдеться чіпляти решітку, дурний циган розбив усю кладку віконної рами, - сказав Марк стягуючи Фабіана за ремінь на підлогу, але він просто завалився на Регіну ніби куском м'яса.

-Ой, не боляче?, мабуть боляче,- спитав Марк у нерухомого Фабіана, після чого вискочив на підвіконня почав насвистувати свою улюблену мелодію, вдихаючи морозну прохолоду, він спостерігав за вогниками феєрверків, які один за одним здіймались у висоту розлітаючись у різні сторони яскравим світлом.

Віталік висів на стіні у формі зірки, ноги широко розведенні прикуті до сталевих кайданок як і руки, а тіло усе трохи подалось до переду нависаючи над підлогою, голову було просто неможливо підняти, сил просто не було, усе тіло пекло ламало, а кінцівки просто оніміли від ваги тіла. Голова хоч і була опущена, але йому все ж було добре видно перед собою стіл, на якому лежав Фабіан у смішній позі, обличчям до низу руки й ноги під себе заведені, ніби дитя в утробі матері, увесь голий, а над ним світила хірургічна лампа на підставці. Віталік важко моргав і по кілька хвилин втрачав свідомість, і так по кілька раз, отямившись знову він побачив Маргаритку в хірургічному халаті, який він надів поверх своєї сукні, він крутився довкола Фабіана, щось поправляючи в гумових рукавицях і марлевій масці. Що це?, Віталік стиснув очі, як тільки міг коли він знову розплющив їх, його накрив звірячий жах. Прозорі пластикові трубки стирчали з двох сторін Фабіана, ніби довгі хоботки по чотири метри довжини, на обличчі в нього була маска з пасками, до маски прикручені дві трубки, одна з них заходила аж в горлянку, можливо і глибше, а друга прилаштована була до кисневого балона і була заведена в ніс. Та сама поза на колінах під себе, тільки того разу голова лежала на якійсь підставці, третій шланг був з заду, він був найскладніший, з якоюсь помпою і в кінці з'єднаний з якоюсь місткістю у вигляді таці. Віталік блюванув шлунковою масою в перемішку з кров'ю прямо на підлогу, чим привернув увагу Маргаритки.

-Не хвилюйся я вже закінчив, твій друг молодець, усе стерпів стійко, тепер його на кілька днів потрібно протримати в такому стані, тому що клієнт ще не готовий, - пояснював Маргаритка знімаючи з себе маску і рукавиці.

-Води, - незграбно вимовив Віталік.

-Ах так, вибач мене, - Маргаритка поквапливо заметушився діставши з якоїсь тумби мінеральної води, швидко відкоркував він вставив шийку пляшки між пересохлими губами Віталія, на що той жадібно почав ковтати її.

-Ти любиш фрукти?, мені подобаються екзотичні фрукти, ананас просто обожнюю його, це смак тепла, - говорив Маргаритка, ніби зачарований переминаючи свої масивні губи.

-Що?....., що ти збираєшся зі мною робити?, - спитав ніби з останніх сил Віталік так і не піднімаючи голови.

-Ну планів на тебе в мене поки не має, якщо хочеш можу тебе відпустити, - у всі ці слова просто не вірилось, але Віталік все ж спробував договоритись.

-Давай, звільни мене і ти більше не побачиш мене клянусь, я зникну назавжди, - пускаючи слину на підлогу говорив Віталік, було чути більше мямленя ніж чіткого слова.

-Ну якщо ти так хочеш, - Маргаритка дістав ключ з халата і відкрив усі чотири замки почергово, від чого Віталік завалився на сиру підвальну підлогу зовсім не рухаючись.

-Я думав що ми трохи з тобою потеревенимо, але ти мабуть кудись поспішаєш?, - говорив Маргаритка трохи нахилившись над ним і з цікавістю його розглядав.

-Не можу поворухнутись, почекай усе оніміло сильно, - говорив з під себе Віталік ледь чутно.

-Добре, то може побалакаємо?, якщо ти не поспішаєш,- сказав Маргаритка знімаючи з себе халат.

-Що за херня!, я тіла свого не відчуваю!!, - прокричав Віталік лежачи на животі.

-Це від хвилювання, ти мабуть дуже хвилюєшся, - говорив мавпій складаючи кудись свої інструменти.

-Прошу, я жити хочу, - заблагав Віталій намагаючись хоч якось повзти, але кілька сантиметрів в нього забрали всі сили.

-Ну що ж це ти, я ж кажу тобі ти вільний, - жалібно промовив Маргаритка.

-Я ЖИТИ ХОЧУ!!!!!, - заверещав Віталій так голосно як тільки міг.

-Жити?, цікаво хіба це життя коли ти в вольєрі, по справжньому живе дикий заєць десь в степі, а кролик який сидить в клітці хіба він живе?, якби він знав що за ним рано чи пізно прийдуть, думаю що ні, кролик так би не думав, тому вірно сказати існував як їжа чи корм, або за для розваг до смерті сидіти в клітці гризти морковку, життя це воля якої вас лишили без вашої згоди, ви й не помітили як з вас зробили скот, вам як цій худобі, поїсти, поспати, сходити по природі, і все, і це ви називаєте життям, ніхто з вас і голови до неба не підніме, щоб замислитись про щось велике. Нічого великого і довершеного, лише рефлекси, споживати більше, і більше, ви клас споживачів, - пояснював Маргаритка наводячи порядок на столі, - комфорт усе під боком, кафе, аптеки, магазини, перукарні, салони, усе, ілюзія свободи, цей комфорт зробив вас овочами, менше думай, щоб в потрібний момент коли тебе поведуть на забій, ти не ставив зайвих питань.

-Ти цих премудростей передав Марку, - засміявся наскільки це було можливо Віталік.

-От бачиш тобі уже весело, то може все ж таки ти скажеш як ти ставишся до ананасів?, - поцікавився знову Маргаритка, на мить навіть зупинився переносити речі зі столу.

-Який ти псих, я тобі нічого не зробив, відпусти мене, - з великим зусиллям Віталіку вдалось перекинути голову на другу щоку.

-Та що ти можеш зробити, як я і казав ти конформіст, на вулицю не вийдеш коли дощ буде за вікном, навіть якщо від цього залежатиме чиєсь життя, впевнений ти навіть передачі про голод у світі дивишся з напханим ротом зі сендвіча із шинкою без крихти жалю, а зараз кричиш рятуйте, ти думаєш комусь іншому стане тебе шкода, дізнавшись що ти тут і в такій ситуації, не а, байдужість у всіх точно така як і в тебе, ви всі такі, просто один сорт нічим не виділяючись,- усе це Маргаритка говорив монотонно, навіть не дивлячись на Віталіка, який зробив ще кілька зусиль, щоб проповзти пів метра.

-Я зрозумів, - ледве закидаючи руку до переду, щоб вчепитись за підлогу, - це образа твоя, мабуть в дитинстві, точно я вгадав скажи, діти ще в школі били чи дражнили тебе, - тут Віталік попав в яблучко він це відчув, тому що Маргаритка одразу завмер після цих догадок ніби не рухався.

-Образа!?, ти сказав образа?!!, ні це точно не образа, це ненависть і огида, ось як би це я назвав, слабший може лише образити слабшого за себе, вірно?, - спитав Маргаритка скоріше для мови своєї аніж отримати відповідь. - Ти кривдив колись когось просто так?, навіть якщо тобі ніхто нічого поганого не зробив, - вже звертався з питанням мавпій до Віталіка.

-Ні, нікого ніколи,- поспішив відповісти одразу Віталік. Маргаритка присів біля нього ніби замислився і занурився у спогади з дитинства.

-Я був ізгоєм, усе своє життя, діти не кликали мене гратись в садку, не дружили зі мною в школі, увагу яку мені приділяли лише у вигляді побоїв з насмішками, тільки через те що я не такий як ви, я не знаю ласки й співчуття, мене ніхто в житі не обняв і не погладив по голові, все що я зараз роблю то це повертаю те що дали мені, хіба це несправедливо?, є одне правило яке я засвоїв на все життя, знаєш яке?

-Яке?, - мружив від болю очі спитав Віталік.

-Ставитись до життя потрібно так, як воно ставиться до тебе,- відповів Маргаритка мазнув палець об підлогу, де тягнулась доріжка крові від Віталіка, підняв палець до лиця і сунув собі до рота ніби смакуючи на смак.

-Я не такий, я мухи не образив в житті, - занервував Віталік, - прошу тебе я ще такий молодий, - він уже доповз до порога без сил уже не рухаючись, лише важко дихав.

-Не старайся викликати в мене почуття жалості чи співчуття, ти лише згаєш час, як я тобі уже сказав, мені це не відомо, тим більше я не розумію чому ти вимолюєш собі життя, я повторюсь, ти вільний, ти сам не хочеш покидати цієї кімнати, - Маргаритка ніби не розуміє що Віталік хоче, він скривив гримасу повну не розуміння до повзаючого чоловіка по підлозі.

-Я не можу нормально поворухнутись!!!, ти хворий примат!!!, - закричав Віталік в істериці.

-Ти робиш мені боляче і неприємно, - образився Маргаритка різко підвівшись.

-Ні!, ні, ні, ні, вибач, вибач, я на емоціях, послухай я не знаю тебе, і мені направду шкода якщо тебе хтось кривдив, але я до цього відношення ніякого просто не маю, зрозумій це на кінець, - поспішив Віталік задобрити та переключити на свою сторону діда,- просто ти вб'єш в нічому не винну людину, а ми обоє знаємо що ти цього не хочеш, ти насправді не такий, - Віталік вирішив хитрити він уже зрозумів що перед ним стоїть душевно хвора людина, можливо навіть дитина в дорослому тілі, і говорити з ним потрібно відповідно без різких слів, і не збільшувати тон.

-Ти так говориш, тому що хочеш жити, хоча твоєму життю нічого не загрожує, і мені важко зрозуміти тебе і чому ти так себе ведеш, - Маргаритка підійшов до нього нависаючи над ним, - ти що мене боїшся?, - здивовано спитав Маргаритка схилившись над ним. Але їх перебив звук з верху, хтось спускався голосно по сходах в низ, так що дерев'яні щаблі тріщали й рипали, це був Марк він забіг в приміщення ледь не перечепився через Віталіка, але вчасно відскочив.

-Що тут у вас?,- здивовано спитав Марк.

-Спілкуємось, ти її найшов?, - спитав Маргаритка штовхаючи стіл на якому лежав Фабіан, колеса заскрипіли під його вагою прямуючи з приміщення.

-Так, я її сюди привіз,- відповів Марк штурхнувши ногою в живіт Віталіка перевіряючи чи він живий.

-Навіщо ти її сюди привіз, позбутись її треба вона ж свідок, - закриваючи комору на ключ куди засунув Фабіана сказав мавпій.

-І що мені з нею робити?, - потиснув не вдоволено плечима Марк, дивлячись як Віталік пускає слину на підлогу, ще пробує переповзти через поріг.

-Візьми для клієнта №111,правда місячної давності уже, тому як розкопаєш, сморід буде не стерпний, потрібно буде робити усе швидко, розкопав, відкрив, закинув, закрив, і швидко засипав, зрозумів і не тягни, і так хвостів навів на нас, - говорив обурливо Маргаритка, схопив за руки Віталіка обома лапами.

-Ні!!, ні!!., ні!!, - закричав Віталік вигнувшись спиною дугою, а голова повисла ніби груша.

-А з ним що ти будеш робити?, - спитав Марк спостерігаючи як Маргаритка перетягує його через поріг ніби дохлятину якусь.

-Не твоє діло, у тебе є важливіші справи, тож займись нарешті ними, - розлютився Маргаритка волочив Віталіка кудись за собою, вдаряючи його колінами об нерівності і виступи підлоги, а Марк ішов слідом за ними зім'яв листок з замовленням клієнта №111.

-Знаєш дядько з мене годі, це останнє що я роблю для тебе, ти мене чуєш!, - крикнув голосно Марк, що аж відлунням рознеслось підвальним приміщенням,- я зав'язую!.- Маргаритка зупинився розтиснув руки Віталіка, які жм'якнулись як варені макарони на землю.

-Зав'язуєш?, - мавпій якось повернув голову в сторону ніби з цікавістю розглядаючи Марка.

-Ти мусиш мене зрозуміти, ти мені багато чого дав і навчив, але в їхньому світі мені більше подобається, розумієш?, я в них там ніби крутий, відчуття дуже класне скажу тобі, мені там подобається дядьку, я хочу працювати в тому магазині, і жити як вони. - Пояснював Марк щось, але Маргаритка дивився на нього ніби не розумів жодного слова його, він схиляв голову то на один бік то перекидав її на другий і дивився так ніби йому чуються голоси, брови були підняті дугою наскільки це було можливо, а очі випучені широчезними білими більмами.

-Жити як вони?, ти хочеш жити як скот, ти це кажеш мені після того, як я тебе змалку ростив і свою душу вклав в тебе, глянь на себе в дзеркало ти не схожий на них, ти інакший, ти звір, хижак, вони тобі не рівня, не хочу більше цього чути, - Маргаритка затиснув лапами голову мотаючи нею в сторони.

-Марку благаю врятуй мене,- подав жалісний голос Віталік лежачи на підлозі, тіло його все так і не слухалось.

-Ти не розумієш мене, - Марк жбурнув папірець який зім'яв кудись в сторону, - я вже не той хлопчик десятирічний, я відчув щось інакше там у їхньому світі, щось таке чого мені не вистачало тут, я міняюсь, я це відчуваю,- Вільха ходив зад в перед жестикулюючи руками, він намагався пояснити рішення своє, - я менше злюсь, і більше посміхаюсь, я стаю добріший і мені це подобається, усе не зовсім так, як ти мені розказував.

-Це ти не розумієш!!,- уже в крик говорив Маргаритка, стукнувши зі злості об стіну,- люди там як павуки в банці, тільки даси слабину вони тебе зжеруть, тому що так влаштований їх світ, сильніший поїдає слабшого, ти ще сильний тому вони тебе поважають, але як тільки вони намацають слабке місце твоє, тоді вони тебе розтопчуть без усілякого докору, я знаю про що я кажу, тому що я пройшов все це, як би я не змінився то б уже просив милостиню десь в переході під гидливими поглядами перехожих, це вольєр, курятник, тераріум, акваріум, називай як хочеш, але в цьому місці іде щоденна боротьба за місцем під сонцем, це не твій світ, ти тут спеціаліст, а в них ти був лише новачком, станеш худобою підеш на стіл блюдом.

-Не слухай його Марк, він псих шизофренічний, ти не такий, - закашлювався кричав Віталій, блювотний рефлекс підступав йому аж під самісіньке горло.

-Ти правий, ти уже дорослий і в праві сам обирати для себе життя, - кружляв довкола Марка Маргаритка,- і що б ти не вибрав я прийму це як належне, тільки дозволь я спершу покажу тобі наочний приклад, щоб картина світобачення лягла тобі ясно у твоєму розумінні.- Вільха стояв з розгубленим виразом обличчя, він ніби між чимось вагався, і насторожився, тому що знав що від свого дядька можна було чекати що завгодно. Маргаритка вхопив за ноги Віталіка і підсунув його до якогось люка в підлозі.

-Ні!, Ні!!!, Марк врятуй мене!!, - закричав повним жахом Віталік, він почав чіплятись руками за підлогу ніби кіт на висотній вежі за виступ, руки уже краще слухались, а от ноги ще не зовсім. Мавпій відкинув одною рукою сталеву кришку люка, і під ними появилось заглиблення в висоту двох з половиною метрів каналізаційна шахта, в низу щось заворушилось і запищало потріскуючи.

-Не бійся, я ж казав що ти можеш іти, я своє слово тримаю, ти вільний, тобі всього лиш потрібно спуститись в низ і проповзти п'ятнадцять метрів і три повороти, і ти опинишся на зовні на вулиці, усе просто,- запевняв його Маргаритка.

-І ти ось так його відпустиш?, - спитав Марк нахилившись над колодязем, який пах сирістю і тухлятиною.

-Це не просто тунель, це щурятник, там в низу щурі завбільшки з єнота, з зубами як бритва і голодні, я сюди викидаю відходи чи залишки живців, тому знаю на що ці пацюки здатні, не дивлячись на це шанс вибратись дуже великий, якщо швидко повзти та поквапитись, то скоріш за все ти виберешся на вулицю з другої сторони нашого підприємства, під самісіньким забором є вихід.- Маргаритка поплескав по спині Віталіка і підвівся дістаючи щось з тумби для сервізу.

-То в чому суть?, я не розумію, - розвівши руки в сторони та знизив плечима спитав Марк, - він просто швидко проповзе і вибереться на вулицю обійдеться лише кількома укусами. - Маргаритка витягнув невеличкий мішечок, але дуже важкий, він його підніс до краю горловини люка і розв'язав його.

-Це золоті монети, мені їх дав один заможний клієнт за клопітку роботу, - показував Маргаритка золоті монетки опустивши лапу в мішок, він їх здіймав як щебінь переминаючи в руках на що вони дзвінко стукались. Він замотав мотузкою цей мішок підняв його і кинув в низ,- можеш цей мішок забрати собі, якщо зможеш його витягти з собою, якщо виберешся з ним, то станеш найзаможнішою людиною в цьому місті, - говорив Маргаритка до Віталіка, - але мішечок буде тебе уповільнювати й зменшить шанс на виживання, тому як будеш внизу вирішуй сам, чи потрібно ризикувати так своїм здоров'ям і життям заради цього багатства, відтепер в тебе є вибір, ти вільний, - говорив Маргаритка, але Віталік уже його не слухав, його погляд був зосереджений на цьому мішечку, очі загорілись великим азартом і перед смаком багатства. В низу щось знову зашаруділо звизгуючи та пискаючи, темні плями ніби один на одного налазили швидко і хаотично. -Ми за тобою будемо спостерігати через ці решітки які є в підлозі, тунель іде до стінки, далі перший поворот, - показував Маргаритка на три невеликих квадрати в підлозі, це були каналізаційні трапи з решітками,- ти готовий?, - спитав Маргаритка в Віталіка, на що той лише скрутив йому в кулак з визираючим середнім пальцем, от і добре, Маргаритка вхопив його за ноги та перевалив через люк, на що Віталік влетів в низ гучним стуком ніби торба з картоплею шваркнулась, за яким пішла відбірна лайка.

-І що я повинен побачити, мудак забере собі мішок і вибереться на волю,- осудливо ніби трата часу сказав Марк до Маргаритки, мавпій взяв ліхтар зі столу та освітив внизу Віталіка, який перекручувався з боку на живіт в комфортне для нього положення, на помацки прощупуючи почву в темряві.

-Я хочу показати тобі серед кого ти хочеш опинитись, і наскільки вони цінують своє життя, не дивлячись навіть на те як він тут заливався сльозами про помилування, його життя уже куплене він сам його продасть, тому що це тварини без моральних цінностей і принципів, тільки брехня і лицемірство, мішок і справді набитий золотими монетами, його вага складає близько двадцяти кілограмів, якщо він буде намагатись його витягти, тоді він приречений. - Завдяки з верху променя ліхтаря, Віталік побачив місце розташування мішечка, він одразу до нього підповз обхопив його руками ніби найріднішу людину на світі.

-Ось вам уроди!!!, - крикнув знизу Віталік все показуючи цього середнього пальця, спостерігаючи з гори за ним, в цей момент масивний гризун кинувся на нього прямісінько на голову, встромляючи в нього гострі кігті й зуби мов леза. Віталік схопив його за шкірку і скинув його, цівка крові промчалась на лобі, щур голосно вдарився кудись об стіну запищав, за ним скочили ще два кровососи з визгами ніби бойовий клич, два пацюки швидкими рухами наче блискавка, наносили укус і відстрибували назад на бойову позицію.

-Аааааа!!!, бл.......!!!!, - закричав Віталій отримавши ще пошкодження в області живота і руки. Він почав відштовхуватись опираючись одною рукою, а другою вчепившись за тяжкий мішок, почав тягти його за собою, що давалось йому не просто, масивна торбинка сповільнювала його, а щурі кидались на ноги, роздираючи одяг пускаючи свої різці в плоть.

-Дивовижні створіння, і дуже розумні, дивись ногами він не опирається зовсім, і болі не відчуває нижче пояса, вони це зрозуміли та найшли його слабке місце, - коментував події які відбувались знизу говорив Маргаритка. Марк дивився на цю сцену, як кілька хижих гризунів дерли Віталікові кінцівки залишаючи за собою багряну доріжку, Віталік ніби не відчував цього, тому що ноги ще онімілі були. Марку і Маргаритці довелось перейти на перший трап, тому що в колодязі Віталіка уже не було видно, з решітки його було гірше видно, але все ж щось роздивитись можна було. Він все не відпускав цей мішок, хоч повзти йому ставало дедалі важче. Гризуни працювали дедалі активніше і нахабніше, дослідивши свою здобич вони атакували його слабкі місця, от вже перший поворот в переді, одна з самих хижих тварюк кинулась на обличчя Віталіка, пустив свої різці йому у ліве око, він міг її зігнати, але тоді йому потрібно відпустити мішок, через пекельний біль він терпів плотожера, тому що спинятись ніякому разі не можна, їх ставало дедалі більше.

-Що за херня, чому він не відпускає цей мішок, - не розуміючи та здивовано крикнув Марк до Маргаритки, на що той лише посміхнувся. Дві ноги уже були обгложені до костей і з ран сильно сочилась кров, спостерігаючі з верху перейшли на другий трап, оскільки з першого Віталік зник з поля зору. Ліхтар освітив його обличчя, світло трохи злякало плотожера з обличчя Віталіка, масивний пацюк зіскочив, око було виглодене повністю, закривавлене обличчя мало просто потворний і жахливий вигляд, він доповз до повороту просуваючи вперед мішечок, Маргаритка з Марком перейшли до третього трапу і спостерігали як намагався Віталік пролізти через канал, який повертав в сторону, сильно кричавши від болю, він з останніх сил підтягувався, крики розлітались відлунням по стінках колектора.

-Облиш мішок йолопе інакше тобі кришка!!!!, - крикнув крізь решітку Марк дивуючись такій тупості Віталія. Гризуни уже ковдрою копошились на ньому перестрибуючи з місця на місце довгими хвостами маневруючи, дві ноги до колін були уже суцільним місиво з м'яса і костей. Ще хвилина і крики його стихли, він проліз в перший поворот так що тільки його дві кінцівки було видно, обгложені до костей, він ще трохи стогнав і через хвилину другу він уже зовсім притих, гризуни уже просто дожирали свою здобич нахабно смакуючи та перелізаючи одне через одного.

-Це що ти побачив щойно, є кращим замість тисячі слів, подивись і закарбуй собі в пам'яті чоловік не відпустив мішечок бувши уже в агонії, вони не цінують своє життя, то чому ми повинні цінувати їхнє, - Маргаритка вимкнув ліхтар, тому що там уже не було нащо дивитись. В підвалі стало тихо лише шародіння знизу було активним, там в низу був пір для всієї живності яка там проживає.

-Позбудься дівки і як найшвидше, у нас роботи ще не початий край, і позбудься також цих дурниць з голови, пам'ятай завжди хто ти, - сказав на останок йому Маргаритка пострибав кудись сходами на верх, Марк стояв над цим трапом дивлячись в пітьму, звідкіля віяло смертю, він з усієї сили вдарив каблуком черевика, по металічній решітці, почувши знизу ще більший шарудіння, він задоволено всміхнувся, після чого попрямував до виходу, захопив з собою лопату яка стояла під стіною.