Чому я?
Роузі Рей
Чому я така одна? Залежна від інших людей.. Я така одна? Яка бачить усе.. І хороше і зле.. Чому саме я? Здатна відчувати те що іншим не підсилу.. Бачити майбутнє,за яке потім у тиші страждаю.. Чому я така? Яка відчуває біль чужих людей..передчуває все.. Вміє співчувати,підтримувати але й ще умію битись,гніватись на тих хто просто не думав що сказав.. Чому я така завжди була? Я ж із самого початку життя..здавался звичайною тихою,соромязливою.. А зараз я змінилась так що невпізнати мене.. І тепер кричить моя душа! Що ніколи не бачила що таке кохання.. А бачила лише фальш,брехню,лідерство,та гнів.. Я лиш тінью завжди була.. Повір..!
2023-05-03 18:17:48
3
0
Інші вірші поета
Справедливість Ти вмирав від криштальних очей ... Жало
Інші поети
mikami
@mikami
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
2448
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12891