ВОНА IДЕАЛЬНА, МОВ ВАЛЬСИ ШОПЕНА
Вона ідеальна, мов вальси Шопена, –
Шедевр, без єдиної хибної ноти.
Їй осінь жбурляє під ноги знамена,
І вітер шепоче свої привороти.
Вона - як Мадонна руки Ботічеллі:
Довершені риси, у погляді - вічність.
А я, мов паломник у храмі-костЕлі,
Молюсь на ту святість та непересічність.
В душі аномалія – справжні Бермуди,
Зникаю з радарів, лишаюся в спОмині.
Кохання завжди розтинає нам груди,
Як медик на іспиті з патанатомії.
Довершеність не передбачує копій.
Її досконалість - то річ безперечна.
Хмільна - як текіла, міцна - ніби опій,
А іноді й вибухонебезпечна.
На серці південна , палюча корида.
Зроби її посмішку, Боже, щасливою.
А я відправляюсь - самотній сновида -
Гуляти по стріхах, що вмилися зливою.
Нічого не можу з цим вдіяти я,
Хоча й намагався забути, щоразу,
Коли промовляю святе це ім’я,
То знов на вустах маю присмак «Ширазу».
А іноді з дивним нахабством здається,
Що я – гладіатор в її Колізеї.
Лишаю в дарунок шматок свого серця,
Котрого ніхто не торкався, крім неї.
2023-02-01 07:15:07
1
0