СПАЛЬНІ РАЙОНИ МУДРІШІ
Андрій Лаврик
Спальні райони мудріші, Ніж історичні центри. Спальні райони – це ніші, В котрих маєм жити й померти. Квартали, дорогами скуті, Тролейбуси мимобіжні. Тут кожен із нас по суті На власному роздоріжжі. Фаст-фудом газетних ідей Годуй своїх внутрішніх монстрів. Бо ти в океані людей Всього лиш загублений острів. Є люди із плоті та крові. Ненависть ще є і кохання. І пам’ять, що лишиш по собі – Як доказ свого існування.
2023-01-18 10:46:33
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мартин ІДЕН
Гарно
Відповісти
2023-01-18 11:04:38
Подобається
Julia K
Дуже гарний вірш. Я в захваті! Однозначно, до обраного 💗
Відповісти
2023-01-18 21:05:23
Подобається
Інші вірші поета
ЖОЗЕФИНА ПАВЛОВНА ВОНА IДЕАЛЬНА, МОВ ВАЛЬСИ ШОПЕНА СЧАСТЛИВЫЙ МЕРИДИАН Нас з дитинства вчили любити усіх, окрім сЕбе
Інші поети
Emily Mcbroom
@Lol_books
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12395
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4844