ПОРАДА ПОВІЇ
(18+)
Чеське місто притонів, шинків, стрип-клубів та кабаків, Тут наш хостел стоїть поміж двох височенних борделів. За вікном аж до ранку гучно лунає зойк диваків – Це пісні обкурених сенсімільєю менестрелів. А вже на світанку під вікнами стомлені повії Повертаються до хостелу – сумні, злі та припухлі. Приймають душ, змивають хайлайтер, відклеюють вії, Варять пельмені поруч зі мною на загальній кухні. А пізніш – на курильці, за пляшкою пива «Будвайзер» - Наснага ділитись життєвими спостереженнями: «Будь ти останній жебрак, чи то перший у світі кайзер, Суспільство пов’яже дурними й тебе обмеженнями. Людина по суті своїй обезкрилена птаха є. Тож безглуздо вдавати Диснеївську з себе принцесу. Якщо життя все одно усіх нас постійно трахає, Хоча б вчися отримувати задоволення від процесу.»
2023-02-08 09:52:47
1
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2120
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12229