ЛЮБЛЮ

Андрій Лаврик

(18+)
Люблю так сильно, что на всех других Уже любви совсем не остаётся. В лучи рассвета пылких и нагих Нас одевает утреннее солнце. Всё, чем живу и грежу, на кону. Сожжён в пожаре страсти день вчерашний. Дыханье наше рушит тишину, Как Бог основу Вавилонской башни. Мы говорим на общем языке, - Понятном без жаргонов и наречий. В доступном только нам двоим мирке, Что создан душ и тел внезапной встречей. Обречены на вечность однолюбы. Тебе КавАфиса читаю с диким рвеньем: «Когда трепещут помнящие губы И руки вновь живут прикосновеньем.» * Кава́фис (Καβάφης) - греческий поэт, широко признанный величайшим из всех, писавших на новогреческом языке.

2023-01-21 05:56:32

Інші вірші поета

Полёт стрелы Мне не солоно и не пресно Города цвета хаки КОЛIР ЩАСТЯ

Інші поети

NOVATOR

@petruha1307

Danny

@danny_o91s

Virtoria

@Victoria_Sandulenko

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

5092

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12570