№6
«Обыкновенный человек ждет хорошего или дурного извне, то есть от коляски и кабинета, а мыслящий – от самого себя.» («Палата №6», А.П. Чехов) Я не царь Салтан и не Змей Горыныч. Если честно, вовсе не знаю, кто я. Я читал диагноз, Андрей Ефимыч. Слово очень звучное: «паранойя». ДУши в жесть запаяны - как консервы. Но мечты читаются междустрочно. А мои, Ефимыч, наружу нервы. Я не знаю в чём, но виновен точно. И во сне и в жизни одни кошмары. Сквозь духи от «Gucci» несёт зловоньем. В нашем мире властвуют санитары, Упиваясь силой и беззаконьем. Цель одна – солидней собрать пожитки, Замутить ремонт, как сосед в прихожей. Наш народец – сторож, сродни Никитке - С красным носом, пьяной опухшей рожей. Наши дни обманчиво скоротечны, Не успел моргнуть – отдыхаешь в морге. Но к Никите, доктор, Вы зря беспечны, - Шанса ждёт, чтоб съездить и Вам по морде. А для нищих духом и жизнь – копейка, За неё хвататься – не много ль чести? Вот придёт юродивый Моисейка, Объяснит, какие в округе вести: Про что ходят сплетни меж баб базарных, Про святого вора и попа продажного. Человек – заложник у чувств коварных, Но покой не вне, а внутри у каждого. Всякий жить раздольно имеет право Между богадельнею и пивнухой. Остаётся горстка – кто мыслит здраво, Да и те с поехавшею кукухой. Пользуясь приёмом неразберихи, Заливаясь водкой, а не кефиром, Власть в дурдоме нашем «отжали» психи, И законы пишут. И правят миром. А в шестой палате лучи рассвета. Только это, доктор, отнять слабо им. Раз неизлечимо больна планета, Забивай. Покурим перед отбоем.
2023-02-05 10:47:35
1
0
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
49
6
787
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
85
4
8374