№6
«Обыкновенный человек ждет хорошего или дурного извне, то есть от коляски и кабинета, а мыслящий – от самого себя.» («Палата №6», А.П. Чехов) Я не царь Салтан и не Змей Горыныч. Если честно, вовсе не знаю, кто я. Я читал диагноз, Андрей Ефимыч. Слово очень звучное: «паранойя». ДУши в жесть запаяны - как консервы. Но мечты читаются междустрочно. А мои, Ефимыч, наружу нервы. Я не знаю в чём, но виновен точно. И во сне и в жизни одни кошмары. Сквозь духи от «Gucci» несёт зловоньем. В нашем мире властвуют санитары, Упиваясь силой и беззаконьем. Цель одна – солидней собрать пожитки, Замутить ремонт, как сосед в прихожей. Наш народец – сторож, сродни Никитке - С красным носом, пьяной опухшей рожей. Наши дни обманчиво скоротечны, Не успел моргнуть – отдыхаешь в морге. Но к Никите, доктор, Вы зря беспечны, - Шанса ждёт, чтоб съездить и Вам по морде. А для нищих духом и жизнь – копейка, За неё хвататься – не много ль чести? Вот придёт юродивый Моисейка, Объяснит, какие в округе вести: Про что ходят сплетни меж баб базарных, Про святого вора и попа продажного. Человек – заложник у чувств коварных, Но покой не вне, а внутри у каждого. Всякий жить раздольно имеет право Между богадельнею и пивнухой. Остаётся горстка – кто мыслит здраво, Да и те с поехавшею кукухой. Пользуясь приёмом неразберихи, Заливаясь водкой, а не кефиром, Власть в дурдоме нашем «отжали» психи, И законы пишут. И правят миром. А в шестой палате лучи рассвета. Только это, доктор, отнять слабо им. Раз неизлечимо больна планета, Забивай. Покурим перед отбоем.
2023-02-05 10:47:35
1
0
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
1610
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1211