@Radianta
•°•°• Ми отримуємо те, у що віримо •°•°•
Блог Всі
Обкладинки на замовлення
Новини, Цікаве, Різне
1
128
Ілюстрації до книги
Новини, Цікаве, Думки вголос
12
14
134
Мій нік походить від...
Новини, Особисте, Цікаве
9
118
Книги Всі
Вірші Всі
Наші бажання
(Своєрідне продовження до вірша "Любити короля") Сьогодні я виходжу заміж за короля І всі тривоги надовго підуть в небуття. Не буде більше колишнього життя, Адже його навіки поглине забуття. Сьогодні наші долі поєднаються в одну, Утворивши суцільну нитку міцну. І це все завдяки нам. Завдяки нашим щирим і відкритим серцям. Так, були на нашому шляху різні перешкоди, Але Бог допомоміг їх подолати і пройти через всі ті негоди. Саме тому ми зараз перед вівтарем І наші закохані лиця освітлені нічним ліхтарем, Показують те, наскільки сильно я кохаю тебе, А ти поглядом клянешся завжди берегти мене. Дякую тобі за те, Що ти, все ж таки, полюбив мене. Моєї радості пізнання, в момент твого "зізнання", Було не передати. Хотілося плакати й пищати. Від щастя, що було надзвичайно бажаним і ще таким нерозгаданим. Неважливо, з ким ти був до зустрічі зі мною, Чиї очі потішались тобою І чиїм губам здававсь без бою. Тепер все по-іншому. Нема більше місця спогаду болючому. Тепер з тобою тільки я, І ти навряд чи колись забудеш моє ім'я. Його Величність у мене ж взаємно закоханий, Тому в моєму серці він аж ніяк не непроханий. Я його в свою душу давно вже впустила, Адже нікого до цього, як його, не любила. Тож, від тепер ми завжди будемо разом. Все більше радіючи щоразу, Коли прокидатимемось в одному ліжку Й гортатимемо щастя нашого книжку. Поруч я біля тебе буду крокувати І нам вже не буде чого втрачати. Ти кожного дня будеш ніжно мене цілувати, І обійми свої "ведмежі" мені дарувати. Тоді ж я кожної ночі буду тобі шепотіти, Що в цьому світі великому ми все ще діти, Що ще стільки всього не знаємо, Але на дива, все ж таки, чекаємо. Твоє кохання стало моїм найкращим новорічним подарунком, Нехай і без красивого пакунка. Такі слова від тебе я й не мріяла почути, І ти знав, що краще діяти, ніж змушувати мене саму все збагнути. Тому в наступну мить твої губи м'яко торкнулись моїх, Розкриваючи суть тих дивних слів твоїх. Тремтіння рук ще не пройшло, А я вже лякалась, чи точно все це сном не було?.. Ніколи б не подумала, що ти можеш бути таким романтичним, Адже вже давно поєднала тебе зі чимось незвичним. Обережно тебе обійняла, і пошепки сказала: "Я кохаю вас, Ваша Величносте..." І, слухаючи дихання переривчасте, до серця твого припала. Тепер мені доведеться щодня відкривати в тобі щось но́ве і безсумнівно загадкове. Для цього опиратимусь я на все казкове. Тебе, до речі, чекає та ж уча́сть, От тільки давай без ніяких нещасть, Щоб образливо нікому не було І серденько потім від болю не тремліло́. Без тебе я – ніхто. Без мене ти – будь-хто... Зустрітись тоді нам доля заповіла, Знаючи, що я ще не до кінця збайдужіла. Все ж, все нам всім у цім світі суджено, Тому ми зараз і дивимось одне на одного так збуджено. Чекаємо на дії, щоб здійснились ще не усвідомлені мрії. Хто ж перший зробить назустріч крок? Це ж буде у пристрасть стрибок... Не біймося цьо́го, Адже прагнемо саме чогось такого… Я нервово кусатиму губу, Поки мій погляд блукатиме по твоєму тілу. Помітивши це, без картань, Ти, після деяких вагань, Тих із іншими забувши цілувань, Змусиш мене зомліти від гарячих дотиків твоїх, І полинеш до таких бажаних губ моїх...
12
13
637
Закохані
(від чоловічого імені) Надворі притихли пташки́, Адже прийшла ніч навшпиньки́. Вона всім подарувала спокій, насолоду. Минув цей день на ноті високій і люди поринули в ЇЇ пригоду. В будинку яскраво горять свічки, А навколо висять різнобарвні стрічки. Руки гостей сплітаються в жести, Ніби хочуть щось комусь довести. Я і ти. Два береги одної бурної ріки, Яка несе кохання, і багатьом не зрозуміти смутку розставання і приреченого нашого зітхання. Але зараз не про сумне, а про щось, швидше, неземне. Будьмо чесними: поки що, все гаразд у нас і без омріяних прикрас. Цього чудового вечора ми танцюємо. Губимось серед бальних па. Тебе обіймаю я і кажу: "Навіки моя..." Диханням обпікаю твою витончену шию, Говорячи ще й, що завжди від холоду вкрию. Така прекрасна й чарівна́, ніби з іншого світу пришлена́. Серце моє вже давно підкорила, І ти знаєш про це, моя мила. Довго не хотіла ти моїм почуттям піддаватись, Всіляко пручалась і навіть сміялась. Але з часом таки вимушена була здатись, Зрозуміла, що сама давно вже полюбила. Цієї ночі ми одні і аж ніяк не насамоті. Пристрасно цілую я тебе, Вдихаючи аромат м'якого волосся, А ти вже й не тямиш себе, Слухаючи моїх басів відголосся. Клянусь завжди тільки тебе кохати, Ніколи одну в біді не залишати. Як далеко будеш – щиро сумувати, А як поруч – ніжно обіймати.
19
5
600
Любити Короля
Розкажý тобі сьогодні те, чого не знаєш, Те, чого не чекаєш. Розкажу як я, задихаючись на самоті, Досі так ніжно тебе люблю. Безрезультатно борючись за тебе в цьому житті, Ще лиш тобою живу.. Мовчу... хоча так хочеться спитати, щоби всю правду розгадати: "Чому ти іноді такий сумний? І враз стаєш німим? Чужим? Невже зовсім байдужа я тобі?" Ти добрий, але робиш так, що в грудях "щось" болить.. І це нестерпно тут, на самоті. Грішний ти, не думаєш? "Чому ж?", – жартуючи спитаєш. Очі опустивши відповім: "Бо мене без жалю ти ламаєш…". Посерйознішаєш тоді в мить і відійдеш на крок, Серце в мене зразу ж заболить, а ти так і не засвоїш цей урок. Колись багато ти хотів про мене дізнатись, І я не тікала, говорила тобі.. А що тепер? Залишилося тільки боятись.. А що тепер? Дай Бог, не помру в боротьбі.. Так. Не сильна я, й хоробрості в мені не "через край", Але хочеться вірити – ти подаруєш мені той самий рай. Я не можу як ти, одним поглядом дізнатись, що людина відчуває.. Мені не просто зрозуміти, що в тебе на душі. І деколи здається, що ти мене за це караєш.. А я все ще не можу догадатись, Чи душа в тебе в огні, Чи її холод поїдає... Люблю я мріяти, і думаю, знаєш про кого.. Такого сильного й смішного.. Не важко здогадатись... Тоді, чому ж ти змушуєш мене боятись? Ні.. не тебе.. Не твоїх, а своїх почуттів. Створюєш, ніби, море сумнівів в мені. Тільки не злись читаючи ці рядки.. прошý. Я ж не за "просто так" тебе люблю.. А за перед сном такі щирі слова. За допомогу в страху момент. За доброту й обережність, на пару з "one love", І за цей безцінний пам'яті фрагмент. За обійми "ведмежі", теплі й сильні такі.. У них я себе відчувала ну точно не на Землі... І тепер, коли ти повільно зникаєш із мого життя, Можу чесно сказати й піти на каяття, Що я себе за це безглузде кохання щоночі кляну.. Непомітно зі щоки витираючи сльозу.. Щоб ти не побачив мене таку, Бо інакше сказав би: "Дитиною наївною тебе назову". І якось, зустрівшись з твоїм поглядом байдужим, Серце мре, бо ти думаєш, що ми можем.. Можем просто так розійтись і забути все про "нас". Ні, помиляєшся.. Я й досі стараюсь нагадати тобі: "Ще не час.." А я ж зовсім не вмію крізь сльози сміятись, Мені легше ними в тебе на очах захлинатись.. Буває, іноді, зможу посміхнутись, ховаючи в душі біль від твоїх гострих слів, Та це лиш один випадок із сотень таких днів. Коли вже зрозумієш, що не варто давати людям надію, а потім бездумно її ж відбирати..? Коли усвідомиш, що це рівносильно тому, щоб серце з грудей виривати..? Чи може, ти не знав цьогó? Не знав, що я сприйму все так серйознó? Не знав, що лише твій образ буде в моїй голові? Що тепер твоя байдужість для мене як лютий хуговій? І.. варто мені лиш побачити твій необачний крок на зустріч мені, І душа зразу ж рветься в політ у передчутті, Й сльози щастя миттю з'являються на очах, Вони гарячими струмочками збігають вниз по червоних щоках. Дурне сердечко знову тремтить в сподіванні, Що Ваша Величність зможе зрозуміти й прийняти моє кохання.. Але згодом знову стає ясно, Що не все так мило і прекрасно, Хоч і згадую той раз, Коли в думках враз з'явилось стільки образ, Тоді я вже думала, що ти не прийдеш, Що мене навіки забудеш.. Але.. помилилась.. Ти.. "залишився". Твої ніжні обійми знову сховали нас від жорстокого світу, Давши змогу змученим душам побачити яскраве світло. Його Величність тихо говорив про біль утрати, А я все більше розуміла: він справді вартий.. Вартий вірної любові, Щоб завжди поруч була. Вартий чесної, вояцької крові, Щоб волю його несла. Так, мій король мужній і гордий. Характер у нього дууже загадковий. Душа його ховається за міцною бронею. І мені хочеться сказати йому на вушко, Що жаль, та напевно, не я стану його дамою, Що залишусь просто "сірою мишкою". Коли думати про тебе стає нестерпно, І розум питає: "Невже все справді так чесно?" Залишається тільки просити: "Дозволь мені, Боже, повернутись туди, Де ще не було кого любити. Де я ще не знала такого життя, Туди, де ще не вила вовком від журби, Де ще не покохала свого короля..." Просидівши в роздумах таких не одну ніч, Раптом спогадів тепло торкається пліч, І я згадую, як підлітком слухала татові слова, Що він говорив без підстав: "Не сумуй.. Борись. Нехай, він чужий, але не спішись. Ніжно обійми й зупинись. В очі йому подивись і побачиш там тýгу. Стань в ту мить йому найкращим другом…". Тому я у відчай не впадатиму, і перед сном собі тихо казатиму: "Ох, король мій, король ненаглядний.. Чому ж себе ти так губиш? Серце твоє давно в пітьмі непроглядній, І нехай, мене ти не любиш, Я крізь неї зі світлом пройду І ще сильніше тебе кохатиму, кожного ранку від самотності рятуватиму. Мені згодом точно вдасться твої "стіни" зрушити І ти будеш змушений, Прийняти цю щиру любов, Кожного дня розуміючи, що не дарма звільнився з душевних оков..." 02.12.18
17
5
563