@Radianta
Я вважаю, що в мене низька самооцінка, а ще я вважаю, що мене ніхто не вартий.
Блог Все
Естафета про доліки й недоліки
Личное, Юмор, Интересное
9
4
68
Ілюстрації до книги
Новости, Мысли вслух, Интересное
10
13
43
"Один день – три осени"
Цитаты, Разное, Интересное
11
1
57
Книги Все
Стихи Все
Закохані
(від чоловічого імені) Надворі притихли пташки́, Адже прийшла ніч навшпиньки́. Вона всім подарувала спокій, насолоду. Минув цей день на ноті високій і люди поринули в ЇЇ пригоду. В будинку яскраво горять свічки, А навколо висять різнобарвні стрічки. Руки гостей сплітаються в жести, Ніби хочуть щось комусь довести. Я і ти. Два береги одної бурної ріки, Яка несе кохання, і багатьом не зрозуміти смутку розставання і приреченого нашого зітхання. Але зараз не про сумне, а про щось, швидше, неземне. Будьмо чесними: поки що, все гаразд у нас і без омріяних прикрас. Цього чудового вечора ми танцюємо. Губимось серед бальних па. Тебе обіймаю я і кажу: "Навіки моя..." Диханням обпікаю твою витончену шию, Говорячи ще й, що завжди від холоду вкрию. Така прекрасна й чарівна́, ніби з іншого світу пришлена́. Серце моє вже давно підкорила, І ти знаєш про це, моя мила. Довго не хотіла ти моїм почуттям піддаватись, Всіляко пручалась і навіть сміялась. Але з часом таки вимушена була здатись, Зрозуміла, що сама давно вже полюбила. Цієї ночі ми одні і аж ніяк не насамоті. Пристрасно цілую я тебе, Вдихаючи аромат м'якого волосся, А ти вже й не тямиш себе, Слухаючи моїх басів відголосся. Клянусь завжди тільки тебе кохати, Ніколи одну в біді не залишати. Як далеко будеш – щиро сумувати, А як поруч – ніжно обіймати.
10
3
207
Любить Короля
Розкажý тебе сегодня то, чего не знаешь, То, чего не ждёшь. Расскажу как я, задыхаясь в тисни, До сих пор так нежно тебя люблю. Безрезультатно борясь за тебя в этой жизни, Ещё лишь тобою живу.. Молчу... хотя так хочется узнать, чтобы всю правду разгадать: "Почему ты иногда грустный такой? И вдруг становишься немой? Чужой? Неужели я тебе совсем безразлична? " Ты хороший, но делаешь так, что в груди "что-то" болит, совсем не частично.. И это невыносимо здесь, когда вокруг одиночество. Грешный ты, не думаешь? "Почему же?", - шутя спросишь. Глаза опустив, отвечу: "Потому что меня без сожалений ты ломаешь...". Станешь серьёзней тогда в миг, и отойдёшь на шаг, Сердце у меня сразу заболит, а ты так и не поймёшь этот свой косяк. Когда-то много ты хотел обо мне узнать, И я не убегала, говорила тебе.. А что теперь? Осталось только страдать.. А что теперь? Дай Бог, не умру в борьбе.. Да. Не сильна я и храбрости во мне не "через край", Но хочется верить - ты подаришь мне тот самый рай. Я не могу как ты, одним взглядом узнать, что человек чувствует.. Мне не просто понять, что у тебя на душе. И порой кажется, что ты меня за это мучае́шь.. А я все ещё не могу догадаться, Душа у тебя в огне, Или её холод поедает... Люблю я мечтать, и думаю, знаешь о ком.. Таком сильном и смешном .. Не трудно догадаться... Тогда, почему же ты заставляешь меня бояться? Нет.. не тебя.. Не твоих чувств, а своих. Создаешь, будто, море сомнений во мне больших. Только не злись читая эти строки.. прошý. Я ведь не за "просто так" тебя люблю.. А за перед сном такие искренние слова. За помощь в страху момент. За доброту и осторожность, на пару с "one love", И за это бесценный памяти фрагмент. За объятия "медвежьи", теплые и сильные такие.. В них я себя чувствовала на точно не на Земле... И теперь, когда ты медленно исчезаешь из жизни моей, Могу честно сказать и уйти на раскаяние дней, Что я себч за эту бессмысленную любовь каждую ночь кляну.. Незаметно со щеки вытирая слезу.. Чтобы ты не увидел меня такую, Иначе сказал бы: "Ребенком наивным тебя назову". И как-то, встретившись с твоим взглядом равнодушным, Сердце мрёт, ведь ты думаешь, что мы можем.. Можем просто так разойтись и забыть все о "нас". Нет, ошибаешься.. Я до сих пор хочу напомнить тебе: "Ещё не пробил тот час.." А я ведь совсем не умею сквозь слёзы смеяться, Мне легче ими у тебя на глазах задыхаться.. Бывает, иногда, смогу улыбнуться, пряча в душе боль от твоих острых слов, Но это лишь один случай из сотен таких часов. Когда поймёшь, что не стоит давать людям надежду, а потом бездумно её же отбирать..? Когда осознаешь, что это равносильно тому, чтобы сердце из груди вырывать..? Может, ты не знал этогó? Не знал, что я приму все так серёзнó? Не знал, что только твой образ будет в моей голове? Что теперь твоё безразличие для меня как холодный снег? И.. стоит мне только увидеть твой опрометчивый шаг на встречу мне, И душа сразу же рвётся в полет к вышине, И слёзы счастья мгновенно появляются на глазах, Они горячими струйками сбегают вниз из этих самых глаз. Глупое сердце дрожит в ожидании, вновь, Что Ваше Величество сможет понять и принять мою любовь.. Но впоследствии опять становится ясно, Что не все так мило и прекрасно, Хотя и вспоминаю тот миг, Когда в мыслях сразу появилось столько обид, Тогда я уже думала, что ты не придёшь, Что меня навеки забудешь.. Но.. ошибалась.. Ты "остался". Твои нежные объятия снова спрятали нас от мира, что так жесток, Дав возможность измученным душам увидеть света поток. Его Величество тихо о боли утраты говорил, А я всё больше понимала: он и вправду заслужил.. Заслужил верной любви, Чтоб всегда рядом была. Заслужил честной, воинской крови, Чтобы волю его несла. Да, мой король гордый и мужественный. Характер у него ну оочень таинственный. Душа его скрывается за крепкой бронёй. И мне хочется сказать ему на ушко, Что к сожалению, наверное, не я стану его дамой, Что останусь просто "серой мышкой". Когда думать о тебе становится невыносимо, И разум говорит: "Может, всё действительно так неодолимо?" Остаётся только просить: "Позволь мне, Боже, вернуться туда, Где ещё не было кого любить. Где я ещё такой жизни не знала, Туда, где ещё от тоски волком не выла, Где ещё не полюбила своего короля... " Просидев в раздумьях таких не одну ночь, Вдруг воспоминаний тепло касается плечь, И я вспоминаю, как подростком слушала папины слова, Что он говорил любя: "Не грусти.. Борись. Пусть, он чужой, но не спешись. Нежно обними и остановись. В глаза ему посмотри и увидишь там грусть. Стань тогда ему самым лучшим другом, ну и пусть... ". Поэтому я в отчаяние не буду бросаться, и перед сном про себя повторяться: "Ох, король мой, король ненаглядный.. Почему же себя ты так губишь? Сердце твоё давно во тьме непроглядной, И пусть, меня ты не любишь, Я сквозь неё со светом пройду И ещё сильнее тебя любить буду, Каждое утро от одиночества спасать уютом. Мне потом точно удастся твои "стены" сдвинуть И ты не посмеешь откинуть, Эту искреннюю любовь, Каждый день понимая, что не зря освободился из душевных оков... "
18
4
229
Любити Короля
Розкажý тобі сьогодні те, чого не знаєш, Те, чого не чекаєш. Розкажу як я, задихаючись на самоті, Досі так ніжно тебе люблю. Безрезультатно борючись за тебе в цьому житті, Ще лиш тобою живу.. Мовчу... хоча так хочеться спитати, щоби всю правду розгадати: "Чому ти іноді такий сумний? І враз стаєш німим? Чужим? Невже зовсім байдужа я тобі?" Ти добрий, але робиш так, що в грудях "щось" болить.. І це нестерпно тут, на самоті. Грішний ти, не думаєш? "Чому ж?", – жартуючи спитаєш. Очі опустивши відповім: "Бо мене без жалю ти ламаєш…". Посерйознішаєш тоді в мить і відійдеш на крок, Серце в мене зразу ж заболить, а ти так і не засвоїш цей урок. Колись багато ти хотів про мене дізнатись, І я не тікала, говорила тобі.. А що тепер? Залишилося тільки боятись.. А що тепер? Дай Бог, не помру в боротьбі.. Так. Не сильна я, й хоробрості в мені не "через край", Але хочеться вірити – ти подаруєш мені той самий рай. Я не можу як ти, одним поглядом дізнатись, що людина відчуває.. Мені не просто зрозуміти, що в тебе на душі. І деколи здається, що ти мене за це караєш.. А я все ще не можу догадатись, Чи душа в тебе в огні, Чи її холод поїдає... Люблю я мріяти, і думаю, знаєш про кого.. Такого сильного й смішного.. Не важко здогадатись... Тоді, чому ж ти змушуєш мене боятись? Ні.. не тебе.. Не твоїх, а своїх почуттів. Створюєш, ніби, море сумнівів в мені. Тільки не злись читаючи ці рядки.. прошý. Я ж не за "просто так" тебе люблю.. А за перед сном такі щирі слова. За допомогу в страху момент. За доброту й обережність, на пару з "one love", І за цей безцінний пам'яті фрагмент. За обійми "ведмежі", теплі й сильні такі.. У них я себе відчувала ну точно не на Землі... І тепер, коли ти повільно зникаєш із мого життя, Можу чесно сказати й піти на каяття, Що я себе за це безглузде кохання щоночі кляну.. Непомітно зі щоки витираючи сльозу.. Щоб ти не побачив мене таку, Бо інакше сказав би: "Дитиною наївною тебе назову". І якось, зустрівшись з твоїм поглядом байдужим, Серце мре, бо ти думаєш, що ми можем.. Можем просто так розійтись і забути все про "нас". Ні, помиляєшся.. Я й досі стараюсь нагадати тобі: "Ще не час.." А я ж зовсім не вмію крізь сльози сміятись, Мені легше ними в тебе на очах захлинатись.. Буває, іноді, зможу посміхнутись, ховаючи в душі біль від твоїх гострих слів, Та це лиш один випадок із сотень таких днів. Коли вже зрозумієш, що не варто давати людям надію, а потім бездумно її ж відбирати..? Коли усвідомиш, що це рівносильно тому, щоб серце з грудей виривати..? Чи може, ти не знав цьогó? Не знав, що я сприйму все так серйознó? Не знав, що лише твій образ буде в моїй голові? Що тепер твоя байдужість для мене як лютий хуговій? І.. варто мені лиш побачити твій необачний крок на зустріч мені, І душа зразу ж рветься в політ у передчутті, Й сльози щастя миттю з'являються на очах, Вони гарячими струмочками збігають вниз по червоних щоках. Дурне сердечко знову тремтить в сподіванні, Що Ваша Величність зможе зрозуміти й прийняти моє кохання.. Але згодом знову стає ясно, Що не все так мило і прекрасно, Хоч і згадую той раз, Коли в думках враз з'явилось стільки образ, Тоді я вже думала, що ти не прийдеш, Що мене навіки забудеш.. Але.. помилилась.. Ти.. "залишився". Твої ніжні обійми знову сховали нас від жорстокого світу, Давши змогу змученим душам побачити яскраве світло. Його Величність тихо говорив про біль утрати, А я все більше розуміла: він справді вартий.. Вартий вірної любові, Щоб завжди поруч була. Вартий чесної, вояцької крові, Щоб волю його несла. Так, мій король мужній і гордий. Характер у нього дууже загадковий. Душа його ховається за міцною бронею. І мені хочеться сказати йому на вушко, Що жаль, та напевно, не я стану його дамою, Що залишусь просто "сірою мишкою". Коли думати про тебе стає нестерпно, І розум питає: "Невже все справді так чесно?" Залишається тільки просити: "Дозволь мені, Боже, повернутись туди, Де ще не було кого любити. Де я ще не знала такого життя, Туди, де ще не вила вовком від журби, Де ще не покохала свого короля..." Просидівши в роздумах таких не одну ніч, Раптом спогадів тепло торкається пліч, І я згадую, як підлітком слухала татові слова, Що він говорив без підстав: "Не сумуй.. Борись. Нехай, він чужий, але не спішись. Ніжно обійми й зупинись. В очі йому подивись і побачиш там тýгу. Стань в ту мить йому найкращим другом…". Тому я у відчай не впадатиму, і перед сном собі тихо казатиму: "Ох, король мій, король ненаглядний.. Чому ж себе ти так губиш? Серце твоє давно в пітьмі непроглядній, І нехай, мене ти не любиш, Я крізь неї зі світлом пройду І ще сильніше тебе кохатиму, кожного ранку від самотності рятуватиму. Мені згодом точно вдасться твої "стіни" зрушити І ти будеш змушений, Прийняти цю щиру любов, Кожного дня розуміючи, що не дарма звільнився з душевних оков..." 02.12.18
14
2
235