Tableau
Mémé Paradoxx
Sur le petit bureau d'ébène, Une chandelle s'est éteinte. La fine fumée grise monte, Tournoyante, et virevoltante Elle emplit la petite pièce De son odeur de rose fanée. Crâne sur la table posé À côté d'un long sablier Immobile et indifférent, Au temps qui s'écoule toujours. Aucune âme qui vive n'est Là Rien que l'absence et la mort. Seuls demeurent les doux souvenirs D'une vie que l'on découvre Après sa fin. Mémé
2021-03-08 12:35:08
13
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Mémé Paradoxx
@Un_Reve_De_Liberte Oups ! Oui 🤭 Je corrige ça tout de suite merci ! Et merci beaucoup pour le compliment 😊
Відповісти
2021-03-09 07:42:24
1
Mémé Paradoxx
@ Lou D'accord! C'est une bonne idée mais comme le "Là" et le "rien" de touchent, et que ça ne veut pas dire grand chose quand ils sont accolés, j'ai retiré la ponctuation et ai séparé le "Là" dans un vers a part. 😀 Remerci pour ces commentaires ! C'est toujours sympa d'avoir l'avis de quelqu'un d'autre et d'améliorer son texte... 👍🏻
Відповісти
2021-03-09 07:45:42
1
Cadelle Cadelle
Sublime
Відповісти
2021-04-04 08:04:49
Подобається
Інші вірші поета
Chut Gouttes D'Amort Abandon Moodlight
Інші поети
مارِي
@MARY_HORAN15
Юлія Мушак
@yulia_mushak
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1480
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1778