Abandon
Cruelle mélodie du vent sauvage, Qui, arrachant mes feuilles dans sa rage, Les fait s'envoler loin, pourpres et sans vie, Doute horrible, est-ce moi qu'elles fuient ainsi ? × Mes branches nues se tendent, décharnées, Ombres si noires sur ce ciel grisé. Ma sève, sang abandonné, s'écoule Pour chaque perte, toute cette foule. × Tenaces comme une vieille rengaine, Des souvenirs d'été me reviennent : N'est plus, le renard aux yeux bleus qui rient, N'est plus, avec les feuilles aimées a fui. × Aucune promesse murmurée, Pas de chaînes à vos pieds attachées, Seulement un regard échangé, Et tant de jours joyeux partagés. × Des feuilles, Telles des liens Le vent, Tel la distance du temps, Le renard, Tel l'égoïste idiot, Et l'arbre, Comme moi. Mémé
2021-10-16 13:42:55
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Cadelle Cadelle
j'adore... On dirait que c'est la suite de "Loin". j'aime beaucoup les deux 💕
Відповісти
2021-11-06 10:44:24
1
Mémé Paradoxx
@Cadelle Cadelle Mercii! Oui ils sont liés 😉
Відповісти
2021-11-10 21:10:38
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5493
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3894