Abandon
Cruelle mélodie du vent sauvage, Qui, arrachant mes feuilles dans sa rage, Les fait s'envoler loin, pourpres et sans vie, Doute horrible, est-ce moi qu'elles fuient ainsi ? × Mes branches nues se tendent, décharnées, Ombres si noires sur ce ciel grisé. Ma sève, sang abandonné, s'écoule Pour chaque perte, toute cette foule. × Tenaces comme une vieille rengaine, Des souvenirs d'été me reviennent : N'est plus, le renard aux yeux bleus qui rient, N'est plus, avec les feuilles aimées a fui. × Aucune promesse murmurée, Pas de chaînes à vos pieds attachées, Seulement un regard échangé, Et tant de jours joyeux partagés. × Des feuilles, Telles des liens Le vent, Tel la distance du temps, Le renard, Tel l'égoïste idiot, Et l'arbre, Comme moi. Mémé
2021-10-16 13:42:55
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Cadelle Cadelle
j'adore... On dirait que c'est la suite de "Loin". j'aime beaucoup les deux 💕
Відповісти
2021-11-06 10:44:24
1
Mémé Paradoxx
@Cadelle Cadelle Mercii! Oui ils sont liés 😉
Відповісти
2021-11-10 21:10:38
Подобається
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4693
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12190