○◇○РОЗДІЛ 5: ДОГОВІР○◇○
Ернест лежав у своєму ліжку та задумливо дивився у стелю. Цьогорічний його день народження виявився не таким, яким він собі його уявляв. Усі запрошені вельможі дивились на нього наче на чудовисько, ніхто навіть не приховував свого страху перед ним. На додачу до всієї гнітючої атмосфери його ж батьки так само дивились на нього наче на виродка. Перед очима усе спливали перелякані обличчя гостей, розчаровані обличчя батьків та згадувались їх крики, наче великий гучний гул. Раптом картинки свята зникли, а з'явились спогади з дитинства. Як батько у грозову ніч відлупцював його батогом по спині, а мати лиш спостерігала за цим. Як надалі батько не вагаючись бив його по щоках за найменшу провину і як мати утікала від нього.
Усі ці спогади сильно розгнівили хлопчину й він, піднявшись з ліжка, пішов на кухню. Добре, що його ніхто не помітив по дорозі туди. Вже у кухні Ернест узяв найбільший ніж, яким придворний кухар розділяв м'ясо, й попрямував прямісінько до батьківської спальні. Його погляд був спустошений, змучений й на додачу розлючений. Зараз він прекрасно знає, що хоче вчинити вбивство власних батьків. Навряд чи, світлі духи предків пробачать йому його вчинок. Проте зрештою, Ернест ніколи не ходив до святилищ й не молився. Через батька. Тому не бачив у цьому навіть необхідності. Зараз він вважає, що робить усе правильно. Адже батьки бачили у ньому лише чудовисько. Крок. І ще крок... Й ось перед ним двері батьківської спальні. Він тихо відчиняє двері й також тихо зачиняє їх. Ернест повільно крок за кроком підходить до ліжка, де саме мирно спали його батьки, шепочучи собі під ніс.
- П...Помріть... Це все ви... Ви намовили проти мене усіх! Ви зовсім мене не любите! Хоча...Чи любили ви мене взагалі? Ні, ви увесь час любите та турбуєтесь тільки про свого любого Карлоса...Переживаєте за нього, хвалите за досягнення...Але ж я теж ваш син! Навіщо ж ви дали мені життя, коли ви ж самі викреслили мене із власних життів? Наче я прокажений... Ні, це ви прокажені! Ви монстри! Ви! Усе ВИ!
Усе це сказане на емоціях супроводжувалось різкими та чіткими ударами та сльозливими прокльонами.
Невдовзі Ернест, увесь в крові, усміхнувся. У цей час він відчував якесь дивне відчуття у грудях. Водночас полегшення та начебто радість. І тут годинник, який стояв в одній із віталень, голосно пробив північ на увесь палац, та хлопчина раптово відчув за спиною дивне відчуття прохолоди. Мить і йому на вухо хтось прошепотів терпким басистим голосом. Цей голос був незнайомим юному принцу та він також не відчував чужого дихання. Це здалось досить дивним, адже кожна жива істота дихає.
- А ти добряче їх так порізав...
Ернест з жахом повернувся та побачив дивного чорноволосого чоловіка з надзвичайно блідою шкірою. Руки, ноги та ліва щока незнайомця були покриті чорними венами. На руках були гострі чорні кігті, а на голові невеликі роги. Одягнутий цей дивний чоловік був у якісь лахміття: подерту льяну всю у пилі білу сорочку, такі ж самі подерті чорні штани та пальто. Тільки фіолетовий шовковий шарф із вишитим сріблом візерунком фаз місяця, здається, наче взагалі недавно був куплений у якогось торговця на ринку. Настільки цей шарф вирізнявся серед іншого одягу незнайомця.
- Хто...Хто ти ? Як...Як ти так непомітно сюди зайшов? - хлопчина навіть з переляку впустив с руки ніж.
-Тихіше,юначе...Тихіше, непотрібно зайвої паніки...- незнайомець усміхнувся. - Мене звуть Люциус і я той, хто допоможе тобі здійснити твоє найбільше бажання.
Ернест був дуже здивований.
- Невже ти...Ти...
- Демон. Так, я саме той демон Люциус, якого ви усі так жахаєтесь уже більше п'ятьсотень років. Це саме мене здолав ваш такий улюблений та шанований король Фрідріх. Проте я знову тут, на землі, завдяки моїм вірним послідовникам. Добре, годі про мене. Як я вже сказав, я можу здійснити твоє найзаповідніше бажання. - Люциус притягнув до себе стілець силою думки та сів на нього. Через це очі Ернеста ще більше розширились від подиву.
- І що ти хочеш в обмін на виконання мого бажання ? - хлопчина злегка насупився. Проте демон лише сильніше усміхнувся.
- У часткове користування твоє тіло. Розумієш, я не маю свого власного тіла. А для кращого перебування на землі мені необхідне тіло. Без тіла я можу перебувати у своїй справжній подобі лише декілька хвилин, більшість часу я безформна тінь. Погодься, юначе, в обмін на моє користування тілом ти отримаєш усе. Я використаю твоє тіло виключно для здійснення твого бажання.
- А що станеться, якщо я дам тобі своє тіло в повний контроль ? - цілком вдало спитав Ернест.
- Боюсь твоє тіло не витримає усієї моєї сили й ти помреш. Тому для тебе ж краще, не давати мені дозволу на повний контроль твого тіла. То чого ж ти бажаєш, дитино ? - Люциус не переставав усміхатись. Його слова виявились для Ернеста дуже переконливими та звабливими. Й він пішов на це зваблення.
- Зроби мене королем.
- Королем ? - здивувався демон.
- Так. Але це ще не все. Я хочу не просто стати королем, а бути ним до самої смерті. Тож ти повинен забезпечити мою безпеку.
Люциус посміхнувся.
- Гаразд. Я зроблю тебе королем та стану твоїм охоронцем, а ти натомість позичиш своє тіло. Тож давайте, ваша величність, підпишемо договір. - в одну мить в руці Люциуса з повітря з'явився документ договору між ним та Ернестом.
Демон протягнув його хлопчині.
- Підпиши.
- Але чим? У мене немає чорнил.
- Своєю кров'ю. Скористайся ножем. - в одну мить у руці демона опинився окровлений ніж, який до цього лежав на підлозі біля ліжка. Ернест узяв до лівої руки ніж й провів ним декілька разів по правій долоні.З рани негайно чимдуж побігла червона смужка крові, якою принц тієї ж миті поставив свій підпис на договорі. Люциус загадково усміхнувся й тоді ж документ зник у чорному полум'ї.
- Тепер потрібно знищити докази мого злочину. Скоро світанок. Ми не встигнемо усе так швидко прибрати. - цілком логічно занепокоївся Ернест, проте демон напроти нього залишався цілком спокійним. Люциус лише клацнув пальцями й уся кров у кімнаті, разом з кров'ю на ножі та юнакові, безслідно вигоріла, а сам ніж перемістився назад у кухню.
- Про докази тепер можеш не хвилюватись. Вони повністю знищені.А тепер йдіть спати, мій принце. Ні про що не хвилюйтесь. Поводьтесь як завжди. А коли вам знадобиться моя допомога, дайте знати подумки чи пошепки, я тоді ж допоможу вам, скориставшись вашим тілом.
Демон тієї ж миті зник у чорному тумані, а Ернест попрямував до своєї спальні. Де він умостився по зручніше в ліжко та заснув. Він ще не здогадується, що цей договір з нечистим змінить усе його життя та за виконання бажання доведеться заплатити усім - коханням, щастям та життям.
На наступний ранок покоївка, яка щоранку пробуджувала від сну королівське подружжя та приносила їм ранковий чай, була сильно налякана від побаченого. Вона впустила тацю з чашками чаю та на її гучний крик негайно прибігли охоронці.
- Що трапилось ? - запитав один з охоронців. Проте покоївка зляканим голосом відповіла показуючи рукою на ліжко.
- Т...Ось там...
Чоловіки тієї ж миті підійшли до ліжка правячої пари та самі завмерли від жаху. Їхні господарі король Ділан та королева Меріан були мертві. Цей весняний ранок був дуже метушливим та жалісливим. Усі слуги бігали туди-сюди перелякано, ними усіма керував дворецький Стівен Ротредж.
- Негайно приберіть спальню їх величностей! Сповістіть принців про загибель їх батьків! Покличте сюди пана Коліна! Він повинен зайнятись організацією похорону та скликати раду міністрів!
Лорд Колін де Дюро є далеким родичем династії Едернів, адже є нащадком онуки першої королеви Феліру Анни. Він є другим у королівстві після померлого короля Ділана, його правою рукою. Цю посаду він отримав не стільки через родові зв'язки з королівською сім'єю, скільки через свої значні досягнення у громадському та політичному житті країни. Народ любить та шанує його навіть більше за самого короля.
Тим часом поки гвардійці побігли по лорда де Дюро, обидва принци вже прокинулись та вийшли у коридор.
- Що трапилось? Чому такий шум ? - запитав занепокоєний Карлос. Дворецький Рютенберг тяжко видихнув.
- Принце Карлосе...Ваші батьки...Ваших батьків цього ранку знайшли мертвими у їхньому ж ліжку.Прийміть мої щирі співчуття.
Карлос одразу ж зблід від шоку.
- Як... Цього не може... - негайно побіг у спальню батьків, та побачивши їх мертвими, впав на коліна перед ліжком та заридав з розпачу.
- Тату...Мамо...
Ернест поводився як завжди. На відміну від старшого брата, він зберігав кам'яне обличчя. Адже він не отримував від них жодної любові, тому він навіть не жалкує за ними.
Невдовзі граф де Дюро розпорядився підготовкою до похорону королівського подружья та скликав раду міністрів з питання тимчасового правителя. Адже принцу Карлосу всього лише шістнадцять років, він ще не повнолітній. Тому королівство потребує регента при неповній владі старшого принца.Похоронили короля Ділана та королеву Меріан в опочивальні династії Едернів під святилищем Фрідріха. Портрети подружжя на час місячної жалоби завісили чорною тканиною, більшість громадян Феліру оплакували своїх полеглих правителів. Після жалоби рада міністрів обрала регентом Карлоса лорда Коліна де Дюро, видатного громадського та політичного діяча. Адже він був максимально наближеним до попереднього короля та вже мав політичний урядовий досвід. Тому принцу Карлосу було б корисно повчитись у лорда управлінню державою. Сам Колін де Дюро був не проти на два роки очолити країну.
Поки старший принц та уся держава оплакувала короля та королеву, Ернест планував свої майбутні подальші дії.Тепер він має за мету отримати корону Феліру, проте у нього на шляху стоїть його старший брат. Тому потрібно діяти надзвичайно тихо та непомітно аби досягнути бажаного.
Тим часом душі короля Ділана та королеви Меріан потрапили у надзвичайно казкове місце. Воно було схоже на розкішний літній сад з безліччю високих білих колон, статуй різних привабливих жінок та чоловіків, незліченною кількістю метеликів та квітів. Тут і там знаходились якісь незнайомі люди в одязі з легких білих чи золотих тканин. Вони гуляли вуличками саду, розмовляли або ж сиділи біля білосніжного фонтану та пускали у воду листя. Загалом усе це здавалось райським місцем. Окрім саду, були навколо також великі білі будівлі, прикрашені статуями та позолотою. Проте все ж різноманітної флори та фауни було набагато більше. Король та королева довго роздивлялись усе навколо, що аж не помітили як до них підійшов зі спини досить привабливий чоловік. Був він доволі середнього зросту та мав ясно зелені очі й каштанове волосся, довжиною до плечей та трохи зібраним у невеличку косу назад з обох боків голови. Одягнений чоловік був у легку білу сукню з вишитим по подолу золотом хрестоподібним орнаментом. До сукні задопомогою масивного золотого поясу була прикріплена напівпрозора червона тканина із золотою вишивкою оберегом. Окрім поясу, золотими на чоловікові були також його браслети на руках та кільце на голові, яке чимось було схоже на корону.
- Погодьтесь, правда ж чарівне місце?- промовив незнайомець та
Ділан разом з дружиною повернувся, трохи злякавшись
- Д...Де ми?
Незнайомий ошатний чоловік посміхнувся.
- В Небесному Саду світлих духів. Де ж ще? Вибачте, але ви недавно померли. Тому і потрапили сюди. Ох, у вас не мала доля скластись так...Лишенько! Він все ж таки втрутився в людські долі. Що ж він задумав? - чоловік раптом почав розмірковувати в слух та нервово переплітати палці рук. Ці слова занепокоїли Ділана й він спантеличено запитав.
- Пробачте, а про кого ви говорите? Хто втрутився? Для чого?
Незнайомець знову звернув увагу на прибулі душі.
- Ох, я що забув представитись? Я - Фрідріх I фон Едерн, перший король королівства Фелір.
Таке представлення ще більше здивувало Ділана та Меріан.
- Фрідріх I ?! Божечки! Пробачте за зухвалість... Я ваш нащадок - Ділан фон Едерн, сімнадцятий король Феліру. А це моя дружина Меріан. Дозвольте дізнатись, чого ми опинились тут так рано? - Ділан вклонився на коліна перед своїм предком. - Це все через наші гріхи?
Фрідріх підвів Ділана та поплескав його по плечу.
- Давнє зло є причиною вашої смерті. Ім'я цьому злу Люциус. Він навмистно влаштував усе так, щоб ви полягли від рук власного ж сина.
- Не розумію...Я завжди недолюблював того шмаркача Ернеста. Й виходить, що не дарма. До чого тут якийсь демон ? - знову спантеличився Ділан.
- А до того, що це саме Люциус нав'язав вам та усьому народу, що ваш син буде втіленням зла на землі. У вас був шанс не допустити цього трагічного майбутнього для усього королівства, але ви дали себе одурити! Люциус робить все це не з дурної голови! Йому потрібне нове тіло аби далі сіяти розбрат у світі живих. І щось мені здається, цього разу він накоїть не мало лиха руками вашого сина. - Фрідріх трохи гнівався, проте не знав чим може зарадити у цій ситуації. Меріан занепокоїлась і кинувшись в ноги Фрідріху, простогнала.
- Ви можете щось змінити? Врятувати нашого сина від цього прокляття й весь народ. Ви ж найсильніший з усіх світлих духів!
Проте у відповідь отримала лише тяжке зітхання верховного світлого духа.
- Я не можу наразі нічого вдіяти, поки наш величезний пісочний годинник пропускає униз пісок. Як тільки пісок перестане сипатись, я перероджусь на землі у нове тіло й покладу край намаганням Люциуса навернути увесь світ в хаос. - серйозним тоном відповів Фрідріх. Ай справді, просто кремезний пісочний годинник стояв посеред найбільшої площі небесного саду. Світлі духи могли відстежувати за ним плин часу. А сам Фрідріх знав, що як тільки остання піщинка піску впаде униз, він переродиться, полишивши це місце на деякий час.
- А що ж тоді робити цей час нашому народові?
- Він мусить заплатити за свої гріхи своїми стражданнями та своєю кров'ю. На жаль, це єдиний шлях очистити їхні душі. Але не бійтесь, я наведу лад як тільки перероджусь у новому тілі.
І тут раптом Ділан вирішив запитати.
- З народом усе зрозуміло. А що ж з нами? Ми можемо тут залишитись?
Фрідріх одразу ж спохмурнів.
- Меріан залишиться. А ось ти, Ділан, відправишся до Пустелі Тіней.
Ділан, почувши цей вирок, впав до землі перед предком.
- Ні! Будь ласка, благаю, о великий та вельмишановний Фрідріху! Не відправляйте мене до Пустелі Тіней! Я ж що вихідних просив прощення гріхів у молитвах до вас! Я навіть зробив ваш день народження національним святом й вихідним для людей ! Я приносив вам дари!
Фрідріх зовсім розгнівався, від чого у саду повіяв сильний вітер.
- Ти ще смієш сперечатися зі мною! Ти грабував людей високими податками, тратив гроші на випивку й азартні ігри! Бив дружину та сина! У тебе стільки гріхів, що одними молитвами їх не змиєш! Годі випробовувати мій гнів.-дивиться люто на свого нащадка, від чого у того забігали мурашки по всьому тілу.
Врешті-решт Меріан залишилась у Небесному Саду, а Ділан відправився за свої гріхи до Пустелі Тіней, похмурого житла темних духів й сам став безликою тіню. Тепер життя у Фелірі докорінно зміниться. Й не в кращу сторону. Адже насіння несамовитого зла вже було посаджене у серці юного принца. Але чи зможе любов вирвати цей бур'ян разом з корінням? Раз і назавжди?
Коментарі