Moment with JJK: 1

زقزق

بعد إنتهاء أداء بانقتان أتوا إلي غرفة الانتظار حتي يبدلوا ملابسهم ويرحلوا ولكن اكتشفتوا أن جونغكوك يعاني من أصابه بسيطه في يده لذا كان من الصعب تبديل ملابسه بنفسه، ولأنك الاستاف الأصغر والأقل خبرة ذهبتي لتساعديه بدأتي في فتح أزراره بهدوء وتوتر وما وتركِ أكثر هو نظراته لأسفل ومراقبته لكِ، وزفيره العالي... والأهم هو وصلوك لتك العضلات المقسمه المنحوتة لفت نظرك قطرة عرق تجري من صدره حتي وصلت إلي بطنه، صارت في مجري عضلاته إلي أسفل وأنتي تتبعينها بعينك ليفقكِ صوت جونغكوك هامساً: هل تريدين تذوق الشوكولاته خاصتي؟ ___________ ما هي ردة فعلكِ؟

2018-08-31 00:49:08

23

21

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (21)

العمة سرسر.

-تومئ- يوو قصدي .. انت م تستحي ؟! ما عندك خوات ؟! 💔👊

Відповісти

2018-08-31 10:29:09

Подобається

dana

🌚🌚ياحيوان ياكلب ماتستحي ع وجهك قليل ادب قليل حياء هذا سؤال ينسأل طبعا اريد😂😭💔🔪

Відповісти

2018-08-31 14:18:27

Подобається

بـلِـيـر

- انتحر -

Відповісти

2018-08-31 18:09:34

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4630

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12114