Зима

Nika_Antonni

За вікном чудесна зима, Я, як завжди ,сиджу на підвіконні. В руках кава, а хотілося б вина І щоб зникли усі сторонні. Ти не з'являєшся більше у снах, Моє серце уже не хвилюєш, Залишаєш лиш тінь у моїх думках.. Й божевілля мого ти уже не почуєш. Я залишуся тільки в словах, Тих пісень, що любила співати, Я займу якесь місце в думках, Що змогли якийсь час відібрати. Я залишуся присмаком літа, Що давно вже забувся зимою, І промінчиком теплого світла Нагадаю про себе весною. Ну а поки панує зима Лиш сидітиму на підвіконні , З теплой кавою замість вина Не хвилюючи всіх сторонніх.

2019-08-18 15:33:39

Інші вірші поета

Далеке кохання Навчи Убити темряву ...

Інші поети

사구 호랑이

@dinka_didi

_Юпитер_

@_Cuddlies_

Maria Savka

@Maria_Savka

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12573

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

6680