Підвечір багато повернулося дріад у табір, але головна Зоряна так і не об'явилась. Ванесса залишилася у мене на ніч. Я приготувала для неї свою кімнату, поклала спати, почекала поки вона засне й вийшла з хати тихенько закрив двері

— Як думаєш, Уня, можна залишити Ванессу одну, а самим зайнятися розслідуванням?

— Уу ууу — відповіла Уня

— Я знаю це не дуже хороша ідея саму залишити її, а якщо ти думаєш що Ванесса піде нас шукати зранку і скаже щось не те комусь, але ми ж думаю ненадовго й до ранку точно повернемося — моя розмова з Унію перетворилася на справжній монолог 

— Ххммм — невпевнено прогарчала Уна. По її очам було видно що задум їй не дуже подобається, що вона б краще лишилася вдома з Ванессою, але я була категорично проти. Тому я пішла далі не дивлячись на Уню, яка звернулася калачиком біля дверей мого будинку

— Ну ти як хочеш, але я точно піду й мене ніхто не зупинить

— Ааууу — гірчить крізь зуби Уня. Вона показує що не чує й чути не хоче мене

Я повільно пішла. До останньої хвилини я думала що Уня піде зі мною, але ні — вона так і залишилася лежати біля мого будинку, наче загублена собака: бездомна, самотня і нікому не потрібна

.... опис

Я вже відійшла доволі далеко від свого будинку, але у таборі навіть у центрі ліхтарі не запалили. Я йшла повністю по темряві. З кожним шагом все ближче я підходила до краю. Я розуміла, якщо я впаду — мені капець: мене навіть шукати за межами табору ніхто не буде. Але якимсь чудом я дійшла до нерозмальованого білого будинку. Отоді я почала шукати міст чи може більше дробину, бо прозорий міст несхожий на інші: він вузький і різкий. 

Я пройшла за будинок і вилізла на край: "Боже мій милостивий, як я знайду міст — це нереально зробити в такий густій темряві". Однією рукою я тримаюся, а другою розмахую у повітрі намагаючись знайти міст: "Може це не той будинок?". Я спускаюся трохи нижче і розумію, що я сковзаю й себе не контролюю. З кожним рухом я ставала все ближче до смерті, але під ногами раптом спалахнув білим м'яким світом міст.

Тепер я стала самотнім мандрівником, я залишилася сама: "Може хтось мене назве дивною й скаженою істотою, бо я покинула безпечний табор й пішла шукати пригоди. Може це й не найкраща моя ідея, але якась небезпека наближається і мені треба їм, усім дріад, точно допомогти". 

Я йшла темним лісом. Я пам'ятаю, що самого дитинства я любила ліса, хоча нам ніколи не дозволяли виходити за межі табору й ніхто його не бачив, але чомусь я знала як виглядає ліс. В мене таке відчуття що я й до цього ще у дитинстві була в лісу, але як? Це неможливо, мабуть, я просто собі усе вигадала, такого точно не було, але хто його знає.

Срібний місяць підіймався все вище на небі. Від нього світ лунав до всіх куточків ліса: кожна ялинка і кожна стежка, ніби палали під проміннями місячного світла. Після темного табору це дуже сильно допомогло у пошуках.

Йшли години, але нікого я не знайшла, ні одну живу істоту. Ліс ставався повністю пустим. я заблукала, я не знаю по якій стежці я сюди при чимчикувала і що я буду робити далі. На моєму обличчі намалювалося спантеличення і я почала бігти по лісу не знаю куди як дикунка. Але залунав голос поблизу мене, іскри вогню пролетіли в повітрі — тут точно хтось є. Почувся голос, ніби якоїсь дріади — вони почали розмовляти так тихо, наче пошепки:

— Привіт мамо

— Привіт. Як вона?

— Вроді нормально. Коли я останній раз її бачила вона була у таборі

— Вона може тебе переслідувати?

— Не думаю, за мною хвоста не було. Тому можеш заспокоїтися

— То добре

— Як у вас справи з нашими ворогами? Ви їх вже перемогли?

— Звичайно що ні, ти їх бачила?! Там лише на одного потрібно п'ять дріад.

Це хтось з наших, це з нашого табору. Отже, реально до нас наближається лихо, ми в великій халепі. Я зробила один, другий, й третій шаг, як піді мною хруснуло гілля: "Чорт, я їх злякала"

— Тут хтось є. Нас знайшли!

— Не знаю хто саме, але нам краще йти й так часу багато проґавили.

— Тушити багаття?

— Звичайно, туши. Ми ж не хочемо спалити пів ліса?

Я все зіпсувала, як завжди: "Що мені робити?". Я вийшла з чагарників. Тут в них були швидко зроблені лавки, тобто просто повалене дерево в яке колись влучила блискавка. Я сіла на лавку, очі почали закриватися — я вирішила недовго перепочити

..... опис