كبرت و نسيت أن أنسى
nesrine ZaïDi
《سَتَنسى》 ، كلمة تقال لك و انت في أََوَج انكسارك . لا اعلم لِمَ تُقال ! هل في نظرهم الوقت كافٍ لمداواة كل شيئ ؟ أمْ هم يحاولون تكميم أصوات أَنِينِنا ؟ هناك بعض الجروح تبقى مفتوحة للأبد ، بعض الانكسارات لا تُجبر ، هناك سقوط لا تستطيع القيام بعده ، مهما اِزداد بك العمر ، روحك تبقى حبيسة لخيباتك التي لن تستطيع تعديلها . هناك فشل سيظل حيَّا يطحن أحشائك للأبد ... 🖤 بقلمي نسرين زايدي ✒ _________☆☆--♡♡♡--☆☆_______ أتمنى أن تدعموني ❤
2018-08-27 18:50:46
3
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
نـُونِه
سأدعمك💜💜✊، بالمناسبة كلماتك جميلة.
Відповісти
2018-08-27 20:48:27
2
nesrine ZaïDi
@نـُونِه شكرا لك 😍❤❤
Відповісти
2018-08-27 20:48:49
2
نـُونِه
@nesrine ZaïDi ولو من قلبي 💙
Відповісти
2018-08-27 20:49:16
1
Інші категорії
Філософські Гумористичні Пейзажні Любовні Сумні вірші Соціальні
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5173
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12845