Вервиця берегом озера
Малий білий місяць- її лик. Знайомий до кожної зігнутої від жаху риси обличчя. Її очі червоні та круглі, неначе риб'ячі на суші. От так воно: риба має такий вигляд на суші, а людина у воді.
Влас не пригадує хто ця дівчина. Молода і нещасна, наповнена злобою. Він лише бажає, щоб цей гнів не спрямувався до нього.
Він бачить усмішку хлопчини поруч з нею, його звати Стефан. Він торкається її стегон, коли інші говорять між собою. У цьому ведінні її щічки наповнені кров'ю, а губи юним сміхом. Влас не може пригадати хто це: образ такий розмитий, а та вона, що стоїть навпроти й дивиться невидючим пустим поглядом, надто не схожа на себе живу.
- Ти привид? - Наважується запитати Влас. Мізки одразу кинули якір у горло, щоб він не зміг більше говорити.
Дівчина дивно усміхається, наче хоче засміятись, але не може.
Незнайомка похитала головою. Це спантеличило Власа такою мірою, що він не питав більше нічого. Лише сам собі роздумував, чому ця істота показує йому уривки чужого життя.
Годинник нещадно будить його, але Влас не проти. Цього ранку він щасливий ранковому кату... Його серце завмирає лише на мить, бо цей дратівливий звук змішується з криком уві сні.
Влас посміхнувся. Це лише сон. Йому холодно, ногам зовсім не вистачило краю покривала. Кажуть, що кошмари сняться, коли мерзнеш. З вірою у це, Влас йде на боротьбу зі світом дня.
- Мені таке приснилось! - Ділиться враженнями Стас. Він обожнює говорити про сни. Після його історій Власові завжди здаються його нічні пригоди лише нудною фантазією. Та цього разу тривога переслідувала його, наче вирваний клаптик зі сну.
"У таких снах немає нічого дивного... Якщо не брати, що він сниться не вперше",- зітхає подумки Влас, оплакуючи свій спокій.
Уроки йшли за планом. Влас слухав, але не чув. Повільно все втрачало форму...
Вона постала перед ним у класній кімнаті. Як її звати Влас ще не вирішив, але плід його уяви був доволі дійсним як для сну. Він відчуває тривогу, що вирує у її тілі. Влас сидить за партою віч-на-віч з нею. Погляду відвести йому не сила - страшно.
- Хто ти?
- Як для дитини, що не став ще підлітком, ти надто сміливий. - Відказала вона хриплим голосом. Він ще не втратив жвавості юності, але переповнився відчаєм мертвеця.
"Та вона не привид... Значить не мертвець",- нагадує собі Влас.
- Ти демон?
- Ні.
- Ти янгол? - Абсурдність цього питання насмішила навіть його.
- Ні,- навіть не усміхаючись і не глузуючи з наївності дитя, відповіла монотонно дівчина.
Влас не знав більше містичних істот.
- Дух?
- Можливо й так...
Влас зітхнув. Його брови зімкнулись над переніссям.
- Ти мій сон? Моя уява? - Істеричність вже пробиралась до голосу.
- Я не можу сказати хто я, ти сам маєш сказати.
Влас не наважився дати їй ім'я.
Дівчина підійшла до його стільця і перевернула його так, що ніжки міцно стояли на стелі. Влас продовжував сидіти на ньому, тільки тепер прив'язаний водоростями. Від них тхнуло брудною водоймою.
- Що ти робиш? Покажи мені ще уривок з життя, щоб я зрозумів тебе!- Благало дитя. Влас готовий прийняти її гру. Лише не впевнений, що йому вистачить мізків на це.
Дівчина підіймає руку і нігтиком проводить по білявій маківці й високому лобі. Вимальовується рожевий слід роздратованої та трохи здертої шкіри.
- Не покажу. Місто маленьке. Того юнака ти знаєш. Цього достатньо.
Влас замотав головою. Лице вже почервоніло, наливаючись кров'ю, у вухах шуміло, а у голові кололо.
"Це сон", - промовляє Влас.
Знов дзвінок. Зливається з криком, цього разу його. Всі очі дивляться на нього, а потім їх роти заливаються сміхом.
- Власе! Що за поведінка?- Невдоволена вчителька не викликає у Власа більше страху.
На його лобі подряпина і вона реальна.
Він відчуває від неї печіння, проводить рукою і більше не переймається за реальність. Тепер його життям став сон. Та дівчина. Вона не привид. Дух. А може бреше? Чому б їй брехати?
Влас ігнорує Стаса, котрий підходить до його парти, він мчить до вбиральні. Холодна вода приносить тверезість. Всі так роблять. Немає нічого дивного і у тому, щоб сховатися у шкільній вбиральні: більше немає місць для виправданого спокою.
У Стаса брат Стефан. Неприємний тип.
І до чого тут Влас...? Чому їй приходити до нього.
Навколо холодна самотність, світлі плити, котрі відбивають світло так, що приміщення перетворюється більше на бал тіней. І ці тіні творять з болючою тепер уявою Власа невиправне. У дзеркалі він був певен, що побачить її лице. Таке часто трапляється у жахах. Але, напевно, це просто його хворі мізки вигадують образи духів.
Влас вимикає кран. І дивиться на відображення у воді, що назбиралась у вмивальниці. І він бачить її. Його проймає страх, що окутує часто навіть кістки, робить їх бетонними. Але мовчить. Не відводить погляд і не кричить. На його очах проступають сльози жаху, але Влас дивиться на її спокій. Цей спокій принесла їй смерть, але остання мить життя залишила відбиток на її лиці. Вона померла в страшних муках. Як народжуються духи? А чи помирають?
- То ти вже поза сном? - Тремтячим голосом промовляє Влас і не вірить, що може говорити.
- Ні.
- Ти кажеш ні на все, але це так?
- Вам подобається чути "ні" і сприймати це як "так", то чому ж після смерті я не можу насолодитися цим?
- То ти все ж привид!- Влас переможно усміхнувся. Адреналін ударив в його потилицю. Духи не стають привидами після смерті. Вони зникають.
Дівчині це не сподобалось. Вона простягла руки і хотіла схопитися за шию, але не могла: її влада закінчувалась у воді.
- Я дух! Дух! Я не привид! Я дух проклятий нещасною! Вона мене схопила! Збрехала! - Нещасна душа почала кричати. Вона віддалилась далі й тепер Власу видно не лише її обличчя, але й тіло. Привид чи дух, вивертав свої суглоби, бився сам з собою і стогнав так, що Влас закрив вуха. Цей стогін схожий на благання, він прорізав його скроні та відбивався відлунням у пустій вбиральні. Влас вдаряється головою об керамічний умивальник, а потім спиною об стіну, але фізичний біль весь сконцентрувався у глибинах мозку, шматуючи його душу.
Школяр знемігся. Впав і заревів. Приходила тиша, повільна і бажана, але не мирна. Його трясло. Ноги не тримали і Влас зрозумів, що не може встати... Виснажений він очей не закриває.
- Власе! Дурень!
Чиїсь руки хапають його і витаскують з товщі води.
- Залив увесь туалет школи! Що з тобою? Ще не бачила, щоб школярі таке витворяли.
Власа витягли з умивальника, наповненого водою і з відкритим краном. Вода стікала по його шиї, нагадуючи про холодні дотики незнайомки. Все ж у воді вона його схопила за горло, або йому здається. Він не певен.
- Я ще дитина... Я не він...- Шепоче Влас, роздумуючи над майбутніми діями.
Як слово, котре знаєш, але воно не піддається, лоскоче язик, стоїть у горлянці, але не пригадується,- так і незнайомка зі сну. Він її знає, наче досконало знає у чому річ, але вимушений збирати все по частинках. У голові двоякість. Можливо, одна частина ще у дійсності, а інша загубилась у потойбіччі... Влас і у цьому не певен.
***
- Стас! - Влас перехоплює друга по дорозі до школи. Хлопець зупиняється і натягнуто посміхається Власу.
- Так? Слухай, після вчорашньої витівки з твоєю невдалою спробою...
Влас його перебиває, не бажаючи вкотре чути цю розповсюджену теорію вчорашнього інциденту.
- Мені дали канікули на тиждень, щоб я оговтався. Але я не можу. Це для мене нова кара! Я залишусь на одинці з... Собою. - Влас завжди ділиться таким з другом, але Стас лише стискає ручки портфеля і ніяк не реагує. Цього разу у нього немає потрібних слів.
- Я спробую вирватись до тебе після уроків,- пересилює внутрішні вагання Стас.
- Дякую. У твого брата була дівчина? - Ось вона: мить істини.
- Ні,- у цьому "ні" Влас чує лише ту нещасну душу. Він недовірливо поглянув на Стаса, щоб переконатися чи він не та дівиця зі сну. Та друг дивиться на нього задумливо, неначе він запитав щось дурне.
- Справді...
"Тоді це він винен у її смерті! Це Стефан! Вона хоче, щоб я її виправдав, знайшов справедливості. Тоді треба дізнатися хто вона..."- Переповнений праведним ентузіазмом, Влас покинув Стаса. Ця істинна здається йому очевидною, викарбуваною на його скронях давно, але осліплений страхом, він бачить її тільки тепер.
Влас відчуває себе детективом. Справжнім містичним слідчим. Привид обрав його, щоб він здійснив місію порятунку її душі, звільнив від пут. Влас дедалі більше відчуває себе схибленим на цих снах: вони його вже не страшать, а бентежать. Він шукає зустрічі з дівчиною, щоб скоріше звільнитися від неї та стати частиною чогось важливого. Влас не відчуває більше насолоди від сну, не відпочиває. Його думки й слова плутаються, його тіло знедолене, але він рухається завдяки якомусь невиданому йому адреналіну.
По розповідях місцевих літніх дам, визначено 10 смертей за пів року. Шість з яких молоді люди, четверо з шістьох - дівчата і лише одна з них не знала Стефана.
Влас зробив записи у свій "слідчий" щоденник і розглядав ім'я трьох підозрюваних жертв.
Стас знав з них лише одну- Лелю і Стасю.
Та про Стасю друг не говорив. Лише з недовірою і збентеженням дивився на друга. Останнім часом він часто так дивиться на Власа.
Леля була пухленьким дівчиськом, вдалою до праці та не зацікавлена у веселощах з хлопцями. Леля добра дівчина: вона завжди звертала увагу на Стаса, коли говорила з братом і не соромилась по-материнськи обсипати його компліментами.
Влас відмовляється вірити, що той худорлявий злий привид хтось з іменем Леля. Тоді Христя чи Стася.
Христю знали багато людей: гостра на язик, хворіє на лінощі та прогули. Померла через аварію.
- Стася! - Викрикнув переможно Влас. Він влігся на лаву у парку і задрімав, підклавши під голову шапку.
Забруднена у мулі і обвита водоростями, "Стася" лежала на, залитій водою, бруківці.
- Ти нащо мого імені назвав? - Стася повільно піднялась і водорості поповзли, наче змії, до ніг Власа. Вода підіймалась, а бруківка вкрилась мулом і камінцями. Влас потоптався на місці, оглядаючи ноги. Він босий. Водорості зупинились біля його п'ят і не сміли торкатися його. Вони лише застереження для нього.
- Це дно моєї могили... - Зітхнула Стася, падаючи у воду спиною. Вода підхопила її, піднявшись вже на рівень талії Власа. Він нижчий, ніж дівчина, а тому йому здалось, що вона ось-ось вдариться у дно.
"Могила..."- це слово стало ключем до всього. Чому ж раніше не подумав про це? Чи думав і забув...
Її вбили і кинули труп у воду, або одразу втопили.
Влас знає, що йому потрібно прокинутися і покінчити з цим. Стати вільним героєм. До нього прийде спокій: біль у голові пройде, тіло знов наповниться енергією. Він солодко засне у теплому ліжку і не прокинеться аж до кінця "канікул".
- Чому ти являєшся мені? І чому саме у сні?
- Дурень! А як ще мені говорити з живими? Коли людина спить, то все одно що мертва.
На перше питання відповіді вона не дала. Влас не бачив її: Стася досі у воді, а тому вимагати марно.
Влас прокинувся вчасно. Деякі стурбовані перехожі почали звертати на нього надмірну увагу. Але він не відповів на жодне їх запитання, прямуючи до місцевого озера.
Забута жителями водойма заросла і тхнула. Навколо сміття, пакети і консерви... Власу стало шкода Стасю, котра прив'язана до цього місця. Та тут ще є місця, де можна сполоснутися, відігнавши рукою зарослі й комашню.
Стася не з'являлась. Тоді Влас вирішив задрімати на берегу і виманити у неї ще підказки. Знайти тіло? Засудити Стефана? Що є виходом з цього романтичного кошмару?
Гість сів на вологій траві, не переймаючись за чорні спортивні штанці, і приготувався лягти. Але знайомий силует поглянув на нього з озера. Він бачив її: закриту у товщі води. Влас нахмурився і наблизився ближче.
- Що мені робити? Чого ти хочеш? - м'язи поважчали, Влас відчув безсилля перед потойбіччям.
- Лише хочу... Щоб ти почув мене. - Її голос змінився, став ласкавішим. Вона ніжно потягнулась до нього рукою, але не далі води. Тоді Влас взяв її холодну зморшкувату долоню, бажаючи почути краще.
- Кажи...
- Була я духом, але в моє життя увірвалась Стася. Попавши в мої води, її горе й плач підкорив усіх тут. Вона так тужила за людьми, котрі оточували її при життя, як ще ніколи не тужив мертвець. Це дівчисько наповнило наші води сльозами так, що межі озера розширилися далі. Я хочу, щоб ти розділив нас. Хочу, щоб тут їй було так само як і на землі...
Не згадавши ні слова про те, як все ж Стася захопила духа, істота поглянула так стражденно, що Влас більше нічого не випитував.
- Ти герой... Ти станеш героєм з таємною перемогою, станеш нашим...
Влас і не помітив, що нахилився над водоймою настільки, що губи й ніс торкнулися води.
***
- Влас питався про тебе, - повідомив Стас під час веселої розмови з братом.
Стефан серйозно поглянув на Стаса.
- А щось сталося? Він знов мене діймає? Ви ще малі зі мною тягтись...
Стас осудливо фиркнув і продовжив:
- Часом він мене дивує... Після смерті сестри, тієї, що тебе любила, він зовсім відсторонився. Став дивним. Наче навіженим! І ні разу не згадав її смерть... Та вона ж втопилась, так? Може у них сімейне? Він на днях у шкільній вбиральні намагався захлинутися, - Стас останнім часом боявся Власа, а ще злився за те, що ще місяць тому він засуджував Стефана у вбивстві Стасі, а потім наче зовсім не знав його брата і своєї сестри. Ці дивні питання: "У твого брата була дівчина?"- Чи не йому найкраще знати Стефана.
Запала тиша. Стефан відклав телефон і кілька хвилин дивився у стіну.
- Вона мені снилась. Стася. Нічого не сказала, лише посміхнулась... Моторошно... А у Власа просто амнезія на підставі стресу. Він збожеволів через її смерть.
Вони продовжували подовгу мовчати між репліками, роздумуючи кожен над своїм.
- Влас згадував якісь кошмари, коли я розповідав свої сни. Казав про нещасний дух.
- Нещасних духів не існує! Вони оманливі, спокусливі, але точно не нещасні. У них своя мета і вони скажуть, що завгодно, щоб обплести сітями,- Стефан настільки впевнено це сказав, неначе й сам ледь вирвався з кігтів злих духів. Стас не сперечався з братом і навіть не наважився посміятися: надто Стефан знервований.
Стас переконаний, що брат просто втомився через відсутність сну. Вже декілька днів Стефан уникає відпочинку...
Влас не пригадує хто ця дівчина. Молода і нещасна, наповнена злобою. Він лише бажає, щоб цей гнів не спрямувався до нього.
Він бачить усмішку хлопчини поруч з нею, його звати Стефан. Він торкається її стегон, коли інші говорять між собою. У цьому ведінні її щічки наповнені кров'ю, а губи юним сміхом. Влас не може пригадати хто це: образ такий розмитий, а та вона, що стоїть навпроти й дивиться невидючим пустим поглядом, надто не схожа на себе живу.
- Ти привид? - Наважується запитати Влас. Мізки одразу кинули якір у горло, щоб він не зміг більше говорити.
Дівчина дивно усміхається, наче хоче засміятись, але не може.
Незнайомка похитала головою. Це спантеличило Власа такою мірою, що він не питав більше нічого. Лише сам собі роздумував, чому ця істота показує йому уривки чужого життя.
Годинник нещадно будить його, але Влас не проти. Цього ранку він щасливий ранковому кату... Його серце завмирає лише на мить, бо цей дратівливий звук змішується з криком уві сні.
Влас посміхнувся. Це лише сон. Йому холодно, ногам зовсім не вистачило краю покривала. Кажуть, що кошмари сняться, коли мерзнеш. З вірою у це, Влас йде на боротьбу зі світом дня.
- Мені таке приснилось! - Ділиться враженнями Стас. Він обожнює говорити про сни. Після його історій Власові завжди здаються його нічні пригоди лише нудною фантазією. Та цього разу тривога переслідувала його, наче вирваний клаптик зі сну.
"У таких снах немає нічого дивного... Якщо не брати, що він сниться не вперше",- зітхає подумки Влас, оплакуючи свій спокій.
Уроки йшли за планом. Влас слухав, але не чув. Повільно все втрачало форму...
Вона постала перед ним у класній кімнаті. Як її звати Влас ще не вирішив, але плід його уяви був доволі дійсним як для сну. Він відчуває тривогу, що вирує у її тілі. Влас сидить за партою віч-на-віч з нею. Погляду відвести йому не сила - страшно.
- Хто ти?
- Як для дитини, що не став ще підлітком, ти надто сміливий. - Відказала вона хриплим голосом. Він ще не втратив жвавості юності, але переповнився відчаєм мертвеця.
"Та вона не привид... Значить не мертвець",- нагадує собі Влас.
- Ти демон?
- Ні.
- Ти янгол? - Абсурдність цього питання насмішила навіть його.
- Ні,- навіть не усміхаючись і не глузуючи з наївності дитя, відповіла монотонно дівчина.
Влас не знав більше містичних істот.
- Дух?
- Можливо й так...
Влас зітхнув. Його брови зімкнулись над переніссям.
- Ти мій сон? Моя уява? - Істеричність вже пробиралась до голосу.
- Я не можу сказати хто я, ти сам маєш сказати.
Влас не наважився дати їй ім'я.
Дівчина підійшла до його стільця і перевернула його так, що ніжки міцно стояли на стелі. Влас продовжував сидіти на ньому, тільки тепер прив'язаний водоростями. Від них тхнуло брудною водоймою.
- Що ти робиш? Покажи мені ще уривок з життя, щоб я зрозумів тебе!- Благало дитя. Влас готовий прийняти її гру. Лише не впевнений, що йому вистачить мізків на це.
Дівчина підіймає руку і нігтиком проводить по білявій маківці й високому лобі. Вимальовується рожевий слід роздратованої та трохи здертої шкіри.
- Не покажу. Місто маленьке. Того юнака ти знаєш. Цього достатньо.
Влас замотав головою. Лице вже почервоніло, наливаючись кров'ю, у вухах шуміло, а у голові кололо.
"Це сон", - промовляє Влас.
Знов дзвінок. Зливається з криком, цього разу його. Всі очі дивляться на нього, а потім їх роти заливаються сміхом.
- Власе! Що за поведінка?- Невдоволена вчителька не викликає у Власа більше страху.
На його лобі подряпина і вона реальна.
Він відчуває від неї печіння, проводить рукою і більше не переймається за реальність. Тепер його життям став сон. Та дівчина. Вона не привид. Дух. А може бреше? Чому б їй брехати?
Влас ігнорує Стаса, котрий підходить до його парти, він мчить до вбиральні. Холодна вода приносить тверезість. Всі так роблять. Немає нічого дивного і у тому, щоб сховатися у шкільній вбиральні: більше немає місць для виправданого спокою.
У Стаса брат Стефан. Неприємний тип.
І до чого тут Влас...? Чому їй приходити до нього.
Навколо холодна самотність, світлі плити, котрі відбивають світло так, що приміщення перетворюється більше на бал тіней. І ці тіні творять з болючою тепер уявою Власа невиправне. У дзеркалі він був певен, що побачить її лице. Таке часто трапляється у жахах. Але, напевно, це просто його хворі мізки вигадують образи духів.
Влас вимикає кран. І дивиться на відображення у воді, що назбиралась у вмивальниці. І він бачить її. Його проймає страх, що окутує часто навіть кістки, робить їх бетонними. Але мовчить. Не відводить погляд і не кричить. На його очах проступають сльози жаху, але Влас дивиться на її спокій. Цей спокій принесла їй смерть, але остання мить життя залишила відбиток на її лиці. Вона померла в страшних муках. Як народжуються духи? А чи помирають?
- То ти вже поза сном? - Тремтячим голосом промовляє Влас і не вірить, що може говорити.
- Ні.
- Ти кажеш ні на все, але це так?
- Вам подобається чути "ні" і сприймати це як "так", то чому ж після смерті я не можу насолодитися цим?
- То ти все ж привид!- Влас переможно усміхнувся. Адреналін ударив в його потилицю. Духи не стають привидами після смерті. Вони зникають.
Дівчині це не сподобалось. Вона простягла руки і хотіла схопитися за шию, але не могла: її влада закінчувалась у воді.
- Я дух! Дух! Я не привид! Я дух проклятий нещасною! Вона мене схопила! Збрехала! - Нещасна душа почала кричати. Вона віддалилась далі й тепер Власу видно не лише її обличчя, але й тіло. Привид чи дух, вивертав свої суглоби, бився сам з собою і стогнав так, що Влас закрив вуха. Цей стогін схожий на благання, він прорізав його скроні та відбивався відлунням у пустій вбиральні. Влас вдаряється головою об керамічний умивальник, а потім спиною об стіну, але фізичний біль весь сконцентрувався у глибинах мозку, шматуючи його душу.
Школяр знемігся. Впав і заревів. Приходила тиша, повільна і бажана, але не мирна. Його трясло. Ноги не тримали і Влас зрозумів, що не може встати... Виснажений він очей не закриває.
- Власе! Дурень!
Чиїсь руки хапають його і витаскують з товщі води.
- Залив увесь туалет школи! Що з тобою? Ще не бачила, щоб школярі таке витворяли.
Власа витягли з умивальника, наповненого водою і з відкритим краном. Вода стікала по його шиї, нагадуючи про холодні дотики незнайомки. Все ж у воді вона його схопила за горло, або йому здається. Він не певен.
- Я ще дитина... Я не він...- Шепоче Влас, роздумуючи над майбутніми діями.
Як слово, котре знаєш, але воно не піддається, лоскоче язик, стоїть у горлянці, але не пригадується,- так і незнайомка зі сну. Він її знає, наче досконало знає у чому річ, але вимушений збирати все по частинках. У голові двоякість. Можливо, одна частина ще у дійсності, а інша загубилась у потойбіччі... Влас і у цьому не певен.
***
- Стас! - Влас перехоплює друга по дорозі до школи. Хлопець зупиняється і натягнуто посміхається Власу.
- Так? Слухай, після вчорашньої витівки з твоєю невдалою спробою...
Влас його перебиває, не бажаючи вкотре чути цю розповсюджену теорію вчорашнього інциденту.
- Мені дали канікули на тиждень, щоб я оговтався. Але я не можу. Це для мене нова кара! Я залишусь на одинці з... Собою. - Влас завжди ділиться таким з другом, але Стас лише стискає ручки портфеля і ніяк не реагує. Цього разу у нього немає потрібних слів.
- Я спробую вирватись до тебе після уроків,- пересилює внутрішні вагання Стас.
- Дякую. У твого брата була дівчина? - Ось вона: мить істини.
- Ні,- у цьому "ні" Влас чує лише ту нещасну душу. Він недовірливо поглянув на Стаса, щоб переконатися чи він не та дівиця зі сну. Та друг дивиться на нього задумливо, неначе він запитав щось дурне.
- Справді...
"Тоді це він винен у її смерті! Це Стефан! Вона хоче, щоб я її виправдав, знайшов справедливості. Тоді треба дізнатися хто вона..."- Переповнений праведним ентузіазмом, Влас покинув Стаса. Ця істинна здається йому очевидною, викарбуваною на його скронях давно, але осліплений страхом, він бачить її тільки тепер.
Влас відчуває себе детективом. Справжнім містичним слідчим. Привид обрав його, щоб він здійснив місію порятунку її душі, звільнив від пут. Влас дедалі більше відчуває себе схибленим на цих снах: вони його вже не страшать, а бентежать. Він шукає зустрічі з дівчиною, щоб скоріше звільнитися від неї та стати частиною чогось важливого. Влас не відчуває більше насолоди від сну, не відпочиває. Його думки й слова плутаються, його тіло знедолене, але він рухається завдяки якомусь невиданому йому адреналіну.
По розповідях місцевих літніх дам, визначено 10 смертей за пів року. Шість з яких молоді люди, четверо з шістьох - дівчата і лише одна з них не знала Стефана.
Влас зробив записи у свій "слідчий" щоденник і розглядав ім'я трьох підозрюваних жертв.
Стас знав з них лише одну- Лелю і Стасю.
Та про Стасю друг не говорив. Лише з недовірою і збентеженням дивився на друга. Останнім часом він часто так дивиться на Власа.
Леля була пухленьким дівчиськом, вдалою до праці та не зацікавлена у веселощах з хлопцями. Леля добра дівчина: вона завжди звертала увагу на Стаса, коли говорила з братом і не соромилась по-материнськи обсипати його компліментами.
Влас відмовляється вірити, що той худорлявий злий привид хтось з іменем Леля. Тоді Христя чи Стася.
Христю знали багато людей: гостра на язик, хворіє на лінощі та прогули. Померла через аварію.
- Стася! - Викрикнув переможно Влас. Він влігся на лаву у парку і задрімав, підклавши під голову шапку.
Забруднена у мулі і обвита водоростями, "Стася" лежала на, залитій водою, бруківці.
- Ти нащо мого імені назвав? - Стася повільно піднялась і водорості поповзли, наче змії, до ніг Власа. Вода підіймалась, а бруківка вкрилась мулом і камінцями. Влас потоптався на місці, оглядаючи ноги. Він босий. Водорості зупинились біля його п'ят і не сміли торкатися його. Вони лише застереження для нього.
- Це дно моєї могили... - Зітхнула Стася, падаючи у воду спиною. Вода підхопила її, піднявшись вже на рівень талії Власа. Він нижчий, ніж дівчина, а тому йому здалось, що вона ось-ось вдариться у дно.
"Могила..."- це слово стало ключем до всього. Чому ж раніше не подумав про це? Чи думав і забув...
Її вбили і кинули труп у воду, або одразу втопили.
Влас знає, що йому потрібно прокинутися і покінчити з цим. Стати вільним героєм. До нього прийде спокій: біль у голові пройде, тіло знов наповниться енергією. Він солодко засне у теплому ліжку і не прокинеться аж до кінця "канікул".
- Чому ти являєшся мені? І чому саме у сні?
- Дурень! А як ще мені говорити з живими? Коли людина спить, то все одно що мертва.
На перше питання відповіді вона не дала. Влас не бачив її: Стася досі у воді, а тому вимагати марно.
Влас прокинувся вчасно. Деякі стурбовані перехожі почали звертати на нього надмірну увагу. Але він не відповів на жодне їх запитання, прямуючи до місцевого озера.
Забута жителями водойма заросла і тхнула. Навколо сміття, пакети і консерви... Власу стало шкода Стасю, котра прив'язана до цього місця. Та тут ще є місця, де можна сполоснутися, відігнавши рукою зарослі й комашню.
Стася не з'являлась. Тоді Влас вирішив задрімати на берегу і виманити у неї ще підказки. Знайти тіло? Засудити Стефана? Що є виходом з цього романтичного кошмару?
Гість сів на вологій траві, не переймаючись за чорні спортивні штанці, і приготувався лягти. Але знайомий силует поглянув на нього з озера. Він бачив її: закриту у товщі води. Влас нахмурився і наблизився ближче.
- Що мені робити? Чого ти хочеш? - м'язи поважчали, Влас відчув безсилля перед потойбіччям.
- Лише хочу... Щоб ти почув мене. - Її голос змінився, став ласкавішим. Вона ніжно потягнулась до нього рукою, але не далі води. Тоді Влас взяв її холодну зморшкувату долоню, бажаючи почути краще.
- Кажи...
- Була я духом, але в моє життя увірвалась Стася. Попавши в мої води, її горе й плач підкорив усіх тут. Вона так тужила за людьми, котрі оточували її при життя, як ще ніколи не тужив мертвець. Це дівчисько наповнило наші води сльозами так, що межі озера розширилися далі. Я хочу, щоб ти розділив нас. Хочу, щоб тут їй було так само як і на землі...
Не згадавши ні слова про те, як все ж Стася захопила духа, істота поглянула так стражденно, що Влас більше нічого не випитував.
- Ти герой... Ти станеш героєм з таємною перемогою, станеш нашим...
Влас і не помітив, що нахилився над водоймою настільки, що губи й ніс торкнулися води.
***
- Влас питався про тебе, - повідомив Стас під час веселої розмови з братом.
Стефан серйозно поглянув на Стаса.
- А щось сталося? Він знов мене діймає? Ви ще малі зі мною тягтись...
Стас осудливо фиркнув і продовжив:
- Часом він мене дивує... Після смерті сестри, тієї, що тебе любила, він зовсім відсторонився. Став дивним. Наче навіженим! І ні разу не згадав її смерть... Та вона ж втопилась, так? Може у них сімейне? Він на днях у шкільній вбиральні намагався захлинутися, - Стас останнім часом боявся Власа, а ще злився за те, що ще місяць тому він засуджував Стефана у вбивстві Стасі, а потім наче зовсім не знав його брата і своєї сестри. Ці дивні питання: "У твого брата була дівчина?"- Чи не йому найкраще знати Стефана.
Запала тиша. Стефан відклав телефон і кілька хвилин дивився у стіну.
- Вона мені снилась. Стася. Нічого не сказала, лише посміхнулась... Моторошно... А у Власа просто амнезія на підставі стресу. Він збожеволів через її смерть.
Вони продовжували подовгу мовчати між репліками, роздумуючи кожен над своїм.
- Влас згадував якісь кошмари, коли я розповідав свої сни. Казав про нещасний дух.
- Нещасних духів не існує! Вони оманливі, спокусливі, але точно не нещасні. У них своя мета і вони скажуть, що завгодно, щоб обплести сітями,- Стефан настільки впевнено це сказав, неначе й сам ледь вирвався з кігтів злих духів. Стас не сперечався з братом і навіть не наважився посміятися: надто Стефан знервований.
Стас переконаний, що брат просто втомився через відсутність сну. Вже декілька днів Стефан уникає відпочинку...
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(5)
Вервиця берегом озера
Хочу продовження) я ще тоді писала, коли ти брата участь у конкурсі)
Відповісти
2023-03-04 21:23:07
1
Вервиця берегом озера
дякую вам за те, що прочитали і зауважили на помилки. Я виправила другу одруківку, але перечитавши твір і навіть скориставшись вордовським пошуком слів, не знайшла слова "комплимент", та й не пригадую, щоб він був.
Ще раз дякую ♥️
Відповісти
2023-03-05 17:35:00
Подобається