...Герої...

Marina Parthenovith

Ніч. І знову ця блискавка в небі. Її я не вперше вже бачу. Ніч. А ворон летить на всюбіч І хоче скоріше додому. Ранок. Він все не теплий, Його тіло тепер усе синє. Ранок. Не долетів він додому, Хоч як не старався, бідненький. Ніч. Як градом летіло каміння, Що збило з дороги його! Ніч. А ворон все плаче і плаче, І хоче додому скоріше. Ранок. Знайшла його мати У дуже холодній землі... Ранок. Тепер біля хати, Лежить ота мати, і ворон... Ніч. Каміння розбите і пір'я багато Й хустина лежить вже поберта. Ніч. Лежить у землі ота мати Та й ворон лежить відмирає... Ранок. Бентежно співає душа, І плаче невпинно сердечко. Цей ворон герой! Це він врятував нас від смерті! А мати його-це і є Україна! А ви закидалли камінням. Навіщо пішли проти брата? Навіщо убили обох? Можливо Надія ще є І стане нам сил і наснаги Узяти до рук автомати, І йти уперед, аж до Сонця. А ворон і мати, Які вже не знами, Повільно відродяться в душах. І стануть вони знову живі, У душах, в серцях, І в думках...

2018-05-15 14:06:58

4

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5583

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12222