• Звечора зібравши все необхідне(теплий одяг, три бутилки питної води, трішки концервації, 5 пачок сірників, свічки, сіль і продукти швидкого приготування, свої документи і т.д.), Ася готувлася до сну. Вона мріяла про те, як зустрінеться з батьками і вони заберуть її, про Сашка, якого вона кохає і про гарне життя. Непомітно для себе вона поринула у сон. Вночі їй снились кошмари, потік яких перервав будильник. Без двадцяти п'ята. Потрібно швидко вдягатись і бігти на вулицю. Через п'ять хвилин мала б відбутися зустріч. Подивившись у вікно, яке виходило на вулицю, вона побачила постать Сашка. Він переминався з ноги на ногу і намагався зігріти руки. Вранці було холодно. Ася поспішила взяти сумку, ніж і вибігти з квартири.
  

Швидко закрила квартиру.    Бігла по сходинках неоглядаючись. На щастя, нікого не зустріла. Сашко давно чекав її. Вона привіталась і мило посміхнулась. Він також посміхнувся у відповідь.

- Ось тут,-вказала Ася на портфель,- є трішки їжі, теплого одягу і зброї. Вчора зібрала.

- Молодець, це нам ще пригодиться. Рюкзак ,напевно ,важкий. Давай я понесу.

- Тримай. Дякую.

- Нема за що.

- А де живуть твої друзі?- запитала Ася.

- На вулиці Сагайдачного 23, там де магазин "Едельвейс". В квартирі 54.

- Я знаю це місце. - в Асі затремтів голос.- Там жила моя бабуся, неподалік, в будинку 23/7. Я дуже любила навідуватися до неї. Але потім у неї стався сердечний приступ. Я ніколи не забуду її холодні очі і скляні руки.

По очах Асі покотилися градом сльози. Хвиля спогадів поглинула її і вона не могла зупинитись. Вона згадала все. Все життя промайнуло перед очима. Ася ще дужче почала плакати.
- Не плач, все буде добре. Я розумію, в це важко повірити, але ми врятуємся. Ми будемо тими, хто вижив. Знайдемо твоїх батьків. І все буде як раніше. Повір мені.

-Думаєш, все буде гаразд? - підняла заплакані очі Ася.

- Я це знаю.- відповів Сашко і міцно обійняв її.

В цей час, з-за рогу будинку вийшов зомбі. Повільно, стонучи. Вранішнє прохолодне повітря, спиняло його. Першим його помітив Сашко.

- Обережно! - скрикнув він і розсік ломом череп зомбі.

Але все було не так легко. На вуличку вийшла ціла група зомбі.

- Візьми зброю!- крикнув Сашко Асі,- І обороняйся!

Ася нервово почала розкривати портфель. Взяла найменший з трьох пістолетів. Прицілившись влучила одному з зомбі в голову. Сашко здивувався і хотів щось до неї промовити, але не встиг. Зомбі атакували їх знову і знову. Ася перестріляла їх вже цілу купу, а вони все йшли і йшли.

- Біжімо!- промовив Сашко і рвонув до якогось будинку. Дівчина за ним.

Вони дісталися до якоїсь квартири. Сашко натиснув на дзвінок. За дверима почувся тупіт і хтось запитав пароль.

- Відкривай, придурок! Це Саня. Нас зараз тут на закуску пустять! - просичав Сашко.

Двері відчинилися. За ними стояв високий, стрункий, кароокий хлопець. Сашко поспішив закрити двері.

- Привіт, мене звати Олег. Дівчата, у нас гості!
На його поклик вийшли дві дівчини. В одної було золотисте волосся і сірі очі. Її погляд був сумним і водночас гострим. В червоному халаті, вона виглядала як справжня леді, трішки горда, але гарна. В другої, світло-коричневе волосся і блакитні очі. Її блакитні шорти і рожева майка, підкреслювали її граціозність і добродушність.

- Я Віка, а це Ангеліка.- обізвалась білявка. Удвох дівчата мило посміхнулись.

- Я Асертина. Можна просто Ася.  А скільки вам років?-  запитала дівчина.

- Ти переодягайся і ми тебе з усім познайомим. - загадково посміхнувся Олег.
- Ну, добре. Я сподіваюсь. - прошепотіла Ася і почала знімати курточку.
***
Далі буде...