Ася
Її звати Ася, Асерія, Асертина. Досить дивне ім'я, тому при зустрічі вона казала Ася. Всі вже звикли до цього. Ася була досить красива. Зелені очі, в яких потонув не один хлопець, чорні, мов вороняче крило коси, які їй подобалось заплітати у кумедні косички і сяюча, мов перлина, усмішка, яка змушувала посміхнутися всіх перехожих. Матінка природа обдарувала Асю і талантом до танців. Займалася вона майже 6 років і досягла великих успіхів. Була, як не дивно, відмінницею, що викликало заздрість її однокласниць. Вона подобалась всім. Завжди відкрита, усміхнена і така прекрасна Ася товаришувала з усіма, завжди допомагала і ніколи не плакала, поки не прийшло лихо...
***
Це був, на диво, сонячний і теплий осінній день, мабуть останній цього року, тому Ася залюбки пішла в школу. Там вона почула багато приємних слів і подарунків на свою адресу, адже це був її чотирнадцятий, такий довгоочікуваний і захоплюючий день народження. Її очі світилися радістю, а усмішка дарувала всім шматочок щастя.
Поверталася додому одразу після уроків. Через півтори години Ася мала йти б у кафе " Волошка" на власний день народження. Причепурилася, підвела ружеві губки помадою, вдягла новеньке блакитне платтячко і такі ж гарненькі туфельки. Ще раз поглянула у дзеркало і закривши квартиру на ключ, поцокотіла підборами по сходинках.
Вирішила йти через парк. Погода чудова, світило сонце і небо було блакитне і чисте. Крокуючи стежкою, серед світлих думок проникали чорні і холодні, що викликали мурашки і легке тремтіння по тілу. Гуляючи містом не побачили ні одної людини. Місто було маленьке, тому Ася подумала що всі дорослі на роботі а діти вдома. Всетаки три години дня, але, подумавши, подзвонила батькам. Ніхто не брав. Тато був інженером, мама лікарем. Можливо були зайняті. Через десять хвилин була біля кафе. Нікого не було. "Дивно" - подумала, -" навіть персоналу немає! " Вирішила бігти додому, адже могло статися різне.
***
Далі буде...
***
Це був, на диво, сонячний і теплий осінній день, мабуть останній цього року, тому Ася залюбки пішла в школу. Там вона почула багато приємних слів і подарунків на свою адресу, адже це був її чотирнадцятий, такий довгоочікуваний і захоплюючий день народження. Її очі світилися радістю, а усмішка дарувала всім шматочок щастя.
Поверталася додому одразу після уроків. Через півтори години Ася мала йти б у кафе " Волошка" на власний день народження. Причепурилася, підвела ружеві губки помадою, вдягла новеньке блакитне платтячко і такі ж гарненькі туфельки. Ще раз поглянула у дзеркало і закривши квартиру на ключ, поцокотіла підборами по сходинках.
Вирішила йти через парк. Погода чудова, світило сонце і небо було блакитне і чисте. Крокуючи стежкою, серед світлих думок проникали чорні і холодні, що викликали мурашки і легке тремтіння по тілу. Гуляючи містом не побачили ні одної людини. Місто було маленьке, тому Ася подумала що всі дорослі на роботі а діти вдома. Всетаки три години дня, але, подумавши, подзвонила батькам. Ніхто не брав. Тато був інженером, мама лікарем. Можливо були зайняті. Через десять хвилин була біля кафе. Нікого не було. "Дивно" - подумала, -" навіть персоналу немає! " Вирішила бігти додому, адже могло статися різне.
***
Далі буде...
Коментарі