Справжній вогник
Аня вперто намагалася довести Яні, що вони будуть в другому загоні, адже всіх дітей їхнього віку відправляли саме туди. Яна сперечалась, кричала і сердито махала руками, навіть трішки почервоніла, а потім спересердя штурхнула свою валізу, відчого її великий палець майже відразу посинів. Вона не дуже хотіла в другий загін, тому що Тоху відправили в перший, а він всього лиш на рік був старший. Подовгу, Яна намагалася поговорити з вожатими що б їх перевели і нарешті одна з вожатих зітхнула, і перевела їх в перший. Нарешті домігшись свого дівчина закричала від радості, а Яні нічого не залишалось як дивитись на подругу і подумки радіти з нею.
***
Виявилось, що в їхньому загоні всього 25 дітей, але цього було досить що б Яна почала шукати собі нову "жертву". Поселили їх в один просторий дво-поверховий будинок по дві кімнати на поверсі. Зверху мешкали дівчатка і Аня довго не роздумуючи вибрала собі ліжко біля вікна,в дальній від сходів кімнаті. Умови звісно були так-собі, але Аня була щаслива! Цілих три тижні без батьківського контролю і вічного маминого дорікання, змусило дівчину скакати від щастя. Її думки перервав Тоха, який зайшов до Ані. Яна вийшла по своїх справах, тому дівчина в кімнаті залишилась одна, що й треба було Антону. Він підійшов і сів на краєчок Аніного ліжка. Це змусило серце дівчини колотитись з неймовірною швидкістю. Він помітив її хвилювання.
-Чого ти?-запитав він. В цей момент його очі наповнились іскрами, від яких у Ані запаморочилась голова.
-Ні,ні!Все нормально.-поспішила відповісти вона,-Я просто задумалась про речі, які мені ще потрібно розкласти.
-Допомогти?
-Ой, ні! Не треба, я сама!-викрикнула Аня. Здається, це почув весь будиночок. Двері відкрились і на порозі завмерла Яна. Вони зиркала то на Антона то на Аню. Її очі наповнювплись вогнем...
***
Далі буде...
***
Виявилось, що в їхньому загоні всього 25 дітей, але цього було досить що б Яна почала шукати собі нову "жертву". Поселили їх в один просторий дво-поверховий будинок по дві кімнати на поверсі. Зверху мешкали дівчатка і Аня довго не роздумуючи вибрала собі ліжко біля вікна,в дальній від сходів кімнаті. Умови звісно були так-собі, але Аня була щаслива! Цілих три тижні без батьківського контролю і вічного маминого дорікання, змусило дівчину скакати від щастя. Її думки перервав Тоха, який зайшов до Ані. Яна вийшла по своїх справах, тому дівчина в кімнаті залишилась одна, що й треба було Антону. Він підійшов і сів на краєчок Аніного ліжка. Це змусило серце дівчини колотитись з неймовірною швидкістю. Він помітив її хвилювання.
-Чого ти?-запитав він. В цей момент його очі наповнились іскрами, від яких у Ані запаморочилась голова.
-Ні,ні!Все нормально.-поспішила відповісти вона,-Я просто задумалась про речі, які мені ще потрібно розкласти.
-Допомогти?
-Ой, ні! Не треба, я сама!-викрикнула Аня. Здається, це почув весь будиночок. Двері відкрились і на порозі завмерла Яна. Вони зиркала то на Антона то на Аню. Її очі наповнювплись вогнем...
***
Далі буде...
Коментарі