Це була холодно зима. Хоча вона була й холодна, але вже наступив лютий а снігу ще не й не думав випадати. Діти були розчаровані такою звичайною зимою, яка геть не була веселою - не можна було гратись у сніжки, кататись на лижах чи санках. Ну, а з іншої сторони, деякі дорослі були раді таким проявам природи - адже не потрібно було займатись прибиранням від снігу та іншим справами, які приносив з собою сніг.
Одного разу, під вечір почав падати дрібнесенький сніг. Під місячним сяйвом це була немов магію - танець мініатюрних створінь, які у вихрі створювали неймовірні візерунку, а завдяки невеличкому освітленні це було тим, що було важко передати словами або спробувати відобразити на картині.
Зранку всіх здивувало велика кількість снігу. Його було стільки, що маленьким дітям було б важко через нього йти. Тільки уважно поглянувши, всі зрозуміли що це не сніг.
Весь простір покривало ніщо інше, як попіл. Вулкан, яких знаходився недалеко вночі проснувся і вирішив, що настав його час.
Момент, який спостерігали під минулий вечір кілька щасливих людей, швидко забувся. І на зміну "дивовижному танцю дрібненького снігу під місячне сяйво" прийшла пам'ять про "ніч коли проснувся гігантський вулкан".