Зимовий ліс прекрасний своїм неймовірним виглядом. Повністю білосніжний, немов зачарований, він надихає побачити побільше прекрасного із цього буденно-сірого життя. І єдине що не вписується у кольорову гаму цієї білої казки – це стовбури дерев.

Непомітна стежина вела у глиб лісу. На ній були помітні свіжі сліди, а поруч із ним був суцільний слід – немов би щось тягнули по вкритою снігом землі. Ідучи слідом за пошкодженим зимовим покровом лісу можна заглибитись у неймовірну глибину. Протоптана доріжка ввела у глиб лісу, звиваючись немов змія у траві, коли підкрадається до своєї жертви – кролика. І ось наприкінці сліді, можна помітити те, що залишило їх – це був середнього зросту молодий чоловік. Одягнутий у довге пальто та високі чоботи могли б заставити подумати випадкового спостерігача про те що це лісник або мисливець. Але поглянувши його обличчя можна було доповнити що цій особі була неважлива зовнішність: він був неохайно побритий, а невеличка борідка надавала йому вигляду божевільної людини. Проте погляд був прикритий пальтом чоловіка, тому скласти повну картину було б важко. Він стояв і глибоко вдихав кришталево чисте зимове повітря і клубні пари оточували його із кожним видихом. Поруч із ним знаходився чималий мішок, який був повністю чимось набитий.

І ось, несподівано його ноша, яку він притягнув в ліс, почала рухатись. Він поглянув униз та розкривши пальто витягнув чималий мисливський ніж, який блиснув на сонечку яке на мить показалось поміж зимовими хмарами. Одним порухом рухом він розрізав мотузку на мішку і з нього показалась голова людини, яка помітивши холодну зброю одразу відсахнулась убік. Але все ще знаходячись всередині, вона просто відсунулась на кілька сантиметрів.

Її погляд був зляканим та водночас благаючим. Вона не знала чого дальше очікувати від людини, яку вона завжди вважала надзвичайно спокійною. Проте насправді це було не так. Вони ніколи не були по справжньому знайомі і лишень інколи спілкувались під час переривів у роботі.

Він допоміг їй вибратись із мішка, та акуратно розрізав мотузки спершу на руках, а потім на ногах. Самостійно знявши скотч з рота вона запиталась:

«Чому?»

Проте відповіді не було, а він продовжував дивитись кудись у даль. Поглянувши туди вона помітила теж. Ліс, який здавався безкраєм несподівано закінчувався обривом. Звісно, там, у низу теж знаходився ліс, проте з висоти він набував казкового вигляду, який зачаровував та забороняв відводити від себе погляд, щоб випадково не втратити цю неймовірно картину.

«Вибач»

«Це мали бути мої слова, це я силоміць притягнув тебе сюди. Можливо не варто було.»

«Т...»

«Але» перебив її він «думаю зробив це правильно, ну що ж ходімо назад. На вулиці холодно, а якщо ти захворієш то про мене підуть погані чутки»

******

Її друзі домовились з ним щоб зробити невеличкий розіграш, який б полягав у тому що дівчину начебто викрадають та невідомо куди тягнуть у мішку. Від паніки спасло тільки те, що підмішане снодійне подіяло добре, а особа яка переносила робила це акуратно. Ця подія заставила переосмислити хто її справжні друзі та чи справді вони бажають добра.

Після кількох днів вона ще раз відвідало це місце, разом із людиною, яку вона про себе називала «лісовим фанатиком».