Спогади минулих літ
Літературна Фортеця
На шафі стояв світлинник. Був він запилений трохи. давнім та наче забутим. Коли ж протирав я ту шафу. Згадав про світлинник старий. Відкрив наобум десь всередині його, І мене накрили спогади відтоді. Я побачив давно померлу бабусю, Молоду, красиву, вона посміхалась йому, Усатому діду, що сидів біля неї, Пихкав люлькою весь час без жалю. Перекинув сторінку я далі, Там чорно-білим виднівся прадід. Лице його було втомленим мале, Очі сумні, але все ще жваві й живі. Прогорнувши в кінець світлинника того, Побачив дупцю малую свою Я купався у ванній із піною довго, А мати фотографувала «на пам’ять» наче цілую душу мою. Обране слово - світлинник - фотоальбом Завдання другого дня Робота @Magistr_Honna
2023-08-29 15:06:49
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Lexa T Kuro
Класний спогад вийшов👍 Завдяки лише одному слову😉
Відповісти
2023-08-30 12:39:12
1
Літературна Фортеця
@Lexa T Kuro іноді й одне слово змінює все😉
Відповісти
2023-08-30 12:39:56
1
Інші вірші поета
. Ресторан ... У темряві сумної душі
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9001
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12021