У нашім серці навіки живі

Lelyana_ art

Покидають дорогі люди, Лишають цей світ, Цей біль, ніби струмінь холодної води, Залишає рани на тисячі літ, Ніби небо розбилось над нами, Чорна хмара найшла, Але всі ходимо під небесами, Від нас вже людина пішла, Хто знає, може десь за хмарами - своє життя, Кохані наші стануть янголами на плечі, Оберігають наше майбуття, Хоч самі відійшли в далечінь, В нашім серці навіки живі, Навіки в душі ті самі обличчя, хоч і не вернути час, Бо той шлях обрали не самі, Оберігають десь з висока нас, Я ніколи не забуду добра, Буду пам'ятати всі щасливі дні, Хоч болить моя душа, І так важко жити так на землі, Пройде час і все заживе, Але пам'ять не згасає, Душа відійде, І колись вогонь життя в нас запалає. * Присвячую бабусі

2020-06-27 15:37:14

5

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

The flood D

Грустный, очень грустный стих. Но, в то же время, последние строки вселяют оптимизм и надежду на хорошее будущее.

Відповісти

2020-06-27 15:52:47

1

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

15989

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12803