Нове звучання або роздумки

Kruhitka Dobro

Люди забудуть мене За нікчемну хвилину лише. Хтось зараз пише, І це мабуть добре, але (Ох завжди це – але). Іноді я сумую за вчора – В пам'яті ніби чорна діра, Що поглине пів ясного неба, Пів темного барва. Й болить дурна голова (На щастя, чи на жаль). Люди говорять, що я Чиясь таємна фантазія, А за спиною:"це все дурня" І в чомусь вони мабуть праві, Та нехочу вірити в думки свої злі. Буду вірити добрій брехні. Так хочу, щоб сьогодні Тривало до ночі Полярної, зірки, ведмедиці. О кроваве вино, Що наснаги дало Та нема тут його (На щастя чи на жаль). Хочу, Щоб завтра і не настало Мені всього мало І навіть сузір'я не впало Мені в долоні, не зацвіло Як моє зламане крило (Як моє замилине око), Бо Ніколи нікому нікого не жаль, Сміється в лице та печаль Яка віднесе мене в даль. Але я тихо п'ю чай Який говорить:"забувай". І я забуду, але Знов, це кляте "але" Життя нажаль не вічне, А може на щастя все таки це... Брудні, як пил люди, "Сміючись" в нікуди, Пронзаючи мене ножем в груди, До чистих думок привели, Неначе так і хотіли. Тому, Не хочу нікого ніколи Довести, щоб сльози текли. Всі й так до нитки промокли Через свої смішні помилки Краще їх я пожалію, І печаль чаєм розвію, Хоч і забудуть мене як повію...

2020-03-30 20:09:38

6

0

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

79

19

2666

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11461