Вірші
Don't know
Ти ж нічого про мене незнаєш,
Не читаєш таємно думок...
Просто колами поруч кружляєш,
І шукаєш єдиний місток...
Ти проходиш повз видими двері,
Пролітаєш над хвилями мрій.
Ти буваєш в душевній оселі,
А я крикнути хочу, що мій..
Ти зачинений замок для мене,
Заколочена кимось душа.
Я дивитись лиш можу на тебе,
Бо не варті нічого слова. .
Можу поглядом тіла торкатись,
Можу мріяти, тільки на жаль...
І тихесенько щиро всміхатись,
Бо між нами взаємна вуаль...
Ти проходиш повз мрії безмежні,
А я в очі нестримно дивлюсь...
Наші дії до крику дотепні,
До наївності серцем тулюсь.... 💕
2
1
666
Левел 27
Проходжу левел двадцять сьомий,
Знайомі люди, вверх і вниз...
Мій приз за нього вже готовий,
Але до нього кілька гільз...
Сміюсь так дико, як умію
Ця гра усе моє життя...
Буває просто шаленію,
Або впадаю в небуття....
Оті призи-моє минуле.
Мій біль, мій рай, моя сльоза..
Оті призи - моє майбутнє,
Мій крик, мій сон, моє дитя...
І скільки левелів, незнаю,
І скільки злетів та падінь...
На повні груди проживаю,
Бо то є досвід володінь...
Моїми замками, скарбами,
Моїми друзями, теплом
Моїми рідними, батьками,
Моїми дітьми, їх життям...
Усі ми люди-чілавєкі,
Усі ми граємо в життя...
Такі близькі, такі далекі.
Для когось Ти. Для когось Я...... 💕 💕 💕
3
0
642
Моє життя
Без тебе вітер - не як вітер...
Без тебе сотні слів - одне...
Без тебе мед у роті гіркне,
Без тебе все таке пусте.....
Схилюсь до тебе - стукіт серця,
Неначе пісня про життя....
Схилюсь до тебе - ніби сонце
Так обіймає.. Як дитя...
Нехочу слів - вони тут лишні,
Напевно, краще помовчим...
Як поряд ми буяють вишні,
А ми під ними тихо спим..
Без тебе шуба то лахміття,
Без тебе сни лиш епізод.
Без тебе розкіш просто сміття....
Без тебе все пустий акорд....
Схилюсь до тебе....
Посміхаюсь......
Люблю тебе.... Моє життя.....
Іти вперед я не вагаюсь...
Бо ти моє... Моє життя..... 💕 💕 💕 💕 💕
3
0
658
Дідусеві
Смерть пахне холодом без світла,
Так важко стримати свою печаль...
Вона не чорна і не біла,
Бездушно хилиця її вуаль...
Вривається без стуку і Пробачте,
Вкриває своїм чорним полотном...
А всі навколо плачте і неплачте,
Всерівно все залишиться лиш сном...
Нічого ми не зможемо забрати,
Достатку, пристрасті, думок...
Хороше лиш потрібно залишати,
Заповнити у кольорі листок...
Холодні її руки та безжальні,
Без серця, без подиху, без мрій...
І щирі сподівання теж провальні.
Виконує по плану вирок свій...
Так важко зупиняти смерті мить,
Притримувати сльози нетерплячі...
В душі до неможливого кипить....
І знову сподівання ці пропащі...
Вона приходить завжди не одна,
А з Ангелом що душу забирає...
Бо їй потрібна тільки пустота,
В якій ніколи болю не буває...
Я стримую сльозинки на очах,
А серце так від суму розриває...
Шептати навіть важко по складах,...
Як гірко що в житті таке буває.....
2
2
589
