Кайнборн підійшла ззаду до Танаки, жінка стрепенулась, відчувши присутність лейтенанта.
-Мей, здається мадам чітко висловилась, більше ніякого спуску! Ти пропустила сеанс терапії, не приймаєш прописані препарати — це не сприяє одужанню від твоєї залежності. Маєш чітко зрозуміти, я знаю все про тих з ким працюю і тим-паче це знає мадам.
-Мені... Я не розумію як це сталось, ніби якесь затьмарення.
-Розумієш, ти зациклена на культі власного я, свої важливості. А зараз почуй мене й задумайся — нема незамінних! І якщо ми зрозуміли одне одного, тоді до справ, сьогодні у тебе зустріч з лікарем, а мені потрібен список.
-Список — скидаю на омніс, там не багато, ОВС я виділила в окрему групу! Кайнборн, у мене прохання — хай це залишиться між нами.
Обличчя когарі стало немов з граніту.
-Мей, тепер ти прозора — мадам знає все й без мене.
Руфус читав звіт від Мігеля Черних, все було як завжди, чорний ринок функціював на межі, де стикались заборони й жадоба: приховування прибутків, відмивання кредитів, залучення на виробництво нелегалів, перекачка грошей від неофіційного збуту зброї та медикаментів у фонди з подальшою легалізацією! З того всього випливало, що найбільші меценати були й найбільшими шахраями та злодіями, а Вестмалле — Мекка для таких ділків з сірим кардиналом Кларисою на чолі.
Цифри знуджували, погляд замилювався, а увага розсіювалась. Руф протер свої великі очі, якраз увійшов Адам, він поглянув з розумінням і мовив:
-Ця рутина мене завжди вбивала. Не люблю порпатись в документах, але без цього, бляха, нікуди!
-В яблучко, я просидів пів ранку, у мене мізки закипають й нічого! Аналітичний дав алгоритм для автоматичної обробки, також — голяк!
-Думаю, ми не там шукаємо, в Неосі велика ентропія: попит на зброю та найманців легко приховати. Я, випадково, пригадав одного знайомого, він був свого часу провідним спеціалістом у матеріалознавстві: синтез нових багатошарових структур з контрольованими властивостями, 2D-матеріали й все у цьому дусі. Пам’ятається мені, він розпочав роботу над чимось перспективним і дуже складним. Саме тоді Соломон зачастив до нас, все цікавився артефактами з Ат-А-Лану. А невдовзі зник з універу, за рік звільнились майже вся його команда асистентів, це було років з вісім тому.
-Звільняється ціла група вчених з кращого університету в Неосі?
-Непросто звільняється, а зникає з усіх радарів! І це саме ті люди які теоретично могли б створити матеріал, майже, з будь-якими властивостями, при гідному фінансуванні.
-Ім’я?
-Соломон Аль Гебер.
-Був такий, — його омніс миготів, перелопачуючи данні з усіх доступних хмар, — вважається зниклим безвісти, — у церталіна заблищали очі, як у мисливського пса котрий нарешті щось вчуяв.
Дзвінок посеред ночі вирвав Сідерія зі сну, з екрана дивилось збуджене лице Руфуса:
-Мадам, здається ми знайшли ниточку.
-Говори! — вона сонно позіхнула.
-Адам пригадав один випадок — група вчених працювала над створенням матеріалу з особливими властивостями й всі вони зникли вісім років тому, — церталін зробив паузу!
-Руф, якшо я захочу драми — піду в театр, продовжуй!
-Вибачте, я знайшов декого з них на Вестмалле: один працює, як не дивно, докером в космопрту, а інший, здається, спився та бомжує. Наші вже отримали вказівку взяти їх під нагляд.
-Добре, завтра збираємось в “Притулку ангелів” зранку.
Решту ночі Сідерія спала тривожним сном, її підсвідомість хотіла щось показати, щось приховане від неї.
***
Адам зайшов в палату з маленьким кактусом, Гілл, як завжди, коротко привітався й зник.
Марі протягнула руки, посміхаючись:
-Це мені!?
-Найкращий подарунок, для найкращої дівчини!
-Символічно, такою ти мене бачиш?
-Скоріше себе, до нашої зустрічі, — він вмить посерйознішав, — я був згустком жовчі та сарказму, міг зневажити будь-що й будь-де...
-Але в серцевинці завжди залишався ніжним і добрим, на цих колючках скоро з’явиться квіточка.
-Якшо не поливатимеш його часто. Аллі каже, завтра вже можна забирати тебе...
-Ну нарешті, а то я тут вивчила кожну тріщинку, павутинку... Ти сказав, забирати мене???
-Сказав, а що ти думаєш про це?
-Думаю — батько ще трохи подується на тебе й може навіть на мене. Хочу змінити колір жалюзі й додати трохи квітів у твій барліг?
-Я не зовсім пам’ятаю які вони зараз, тож вперед!
Марі скочила з капсули й прилинула до нього, він відповів ніжним поцілунком. Дівчина провела пальцем по колючках кактуса.
-Хочу тебе тут і зараз.
-Маю це саме бажання, але ж ми не підлітки, зможемо дочекати до завтра? — він глянув у її очиська, які блищали зеленим вогнем.
-Доведеться, на дверях нема замка, тільки це мене й спиняє.
-Ти поговориш з батьками, чи мені їм сказати?
-Я скажу, але будь готовим до серйозної розмови з татом.
-Аллі сьогодні виписує Сідерію!
-Хочу зайти до неї!
-Добре зайдемо, тобі ж вона призначила курс фізіотерапії й треба буде відвідувати мозкоправа!
-Ой, — скривилась дівчина, немов від нестиглого фрукта, — не люблю цих людей, завжди відчуваюсь оголеною перед ними, а ти зможеш сходити зі мною на перший раз?
-І не другий, це буде, якби, спільний курс, — він водив пальцем по долоні її лівої руки.
-Знаєш, а в мене сьогодні не було кошмарів, спала, наче вбита. Ще зранку чесалась ліва рука? — вона поглянула на нього.
-Це фантомні відчуття, пройдуть.
-Дивись, — Марі підкотила рукав лікарняного халату, — стик на з’єднані став непомітним і тон шкіри такий самий, — дівчина машинально торкнулася скроні.
-Погані спогади теж притупляться, ми справимося!
-Адам, — вона схлипнула, — першого дня, коли я лиш прийшла до тями — хотіла заснути й більше ніколи не прокидатись. Потім коли ти прийшов, коли побачила батьків і Сід — спочатку була зла на вас, на себе, на ввесь світ. А тоді ти залишився й раптом мені стало затишно, наче якийсь кокон огорнув, ти ще гладив мою руку, як от зараз. В ту ніч я знову захотіла жити, любити, бути разом з тобою і дуже перелякалась за те, як ти сприймеш моє каліцтво.
-Я завжди буду поряд, я ж казав — ми дві половин одного цілого. Мені навіть здається, що прилетів в цей новий світ, лиш для того щоб знайти тут тебе! Твоя харизма, завзятість, сила волі й те тепло, що ти подарувала — все це зцілило мою понівечену душу. Я кохаю тебе й обіцяю цілувати ліву руку у два рази частіше, — він цьомкнув її плече.
-Добре, пане професор, права не буде проти! — вона усміхалась тією особливою посмішкою, як так подобалась Адаму.
***
Руфус і Кайнборн вже були в притулку й пили свої ранкові напої, трохи далі сиділи її хлопці та продивлялись якісь нові непристойні світлини чергової одноденної знаменитості. Двері відчинились й з’явилась Танака, вони кинули в її сторону єхидні смішки. Згодом увійшла Сідерія у супроводі Адама, бійці машинально встали, лейтенант також виправилась:
-Вони тебе побоюються! — підсумував тихо Адам.
-Може просто поважають, — відрізала Сід і кивнула усім головою.
-Руфус, бери Мей та групу й хутко на Вестмалле, — Сід спроектувала картинку з омніса на стіл, — висадитесь біля закинутої бази екологічної розвідки й щоб тихо там. Мей, тре’ буде отримати доступ до одного захищеного сервера в фортеці пані Жадан, — вона змінила картинку, — ось схеми, відзвітуєш, як облаштуєтесь.
-Це та скажена, що очолює “BrollyCorp”? — Сідерія кивнула, — якщо чутки з мережі правдиві, то в неї фаєрвол на рівні Астри, або й кращий.
-Зможеш?
-Дірки є кругом, як і сліди після зламу.
-А от цього ніяк не можна допустити, ніхто не має знати, — вираз обличчя Сід не давав навіть натяку на негативну відповідь.
-Ну в такому випадку тільки фізичний доступ до того сервера.
-Руфус все організує, Мей, і не забудь взяти свої пілюлі! — збоку, знову, донеслись єхидні смішки.
-Мадам, — промовив Руф, — ми взяли всіх кого можливо під нагляд, а у вечері прийшов запит з дев’ятого відділу[1].
-Продовжуйте, я беру це на себе. Адам, що скажеш по нашим вченим?
-Нічого нового, крім того що доктор Соломон Аль Гебер — геніальний науковець. Я продивився його роботи, він розробив багато нових матеріалів пов’язаних з Хогійом, декілька критично важливих суперпровідників, а ще надміцний органічний матеріал.
-Маю досьє, — вклинилась Мей, — у нього була ідеальна характеристика на Астрі, але є дещо зі старого світу, — Сід запитального глянула, — Соломон був звільнений з університету Монаша[2] за участь в радикальні пролюдській організації “Ортос”. Згодом звинувачення зняли й виплатили значну компенсацію, але він відмовився туди повертатись.
-Які саме звинувачення інкримінували Соломону?
-Пропагування шовіністичних ідей та нав’язування цих поглядів студентам, його пов’язувала з програмою “Овердорд” вищезгаданого угрупування.
-Адам, ти часом не бачив у Аль Гебера проявів ксенофобії, чи чогось такого?
-Не думаю, у його команді працювали представники різних рас. Більшого всього доктор Соломон цінував нелінійність в мисленні, казав, що можливість нехтувати шаблонами й нестандартний підхід — риса геніїв, котра відрізняє їх від сірої маси. Та й у нього був тривалий зв’язок з однією когарі. Здається, — він примружив одне око, — Шанталь, точно її звуть Шанталь.
-Шанталь О’Ван, — промовила Мей здивовано, — власниця “Фризера”?
-Це той клуб, який зробили з пустого відділення кріостазу. — додала Кайнборн.
-Клуб, — розреготався Корнеліус, один з її хлопців, — та то першокласний бордель на сім зірок та ще й з плюсом!
Лейтенант гнівно глянула на підлеглого й він одразу притих.
-Ви хочете сказати — вона весь час була у нас під носом, — Сід блиснула очима, — Кайнборн, бери Адама й мигом туди, обережно розпитайте її.
-І знайдіть мені все по цьому “Ортосу”.
-Маєте якісь припущення? — запитав Руф у командира.
-Пригадуєш той пронос Кімеріуса про м’ясо й обраних?
-Так, таке швидко не забудеш.
-Можливо наші друзі надихнулись ідеями з Соломонового минулого. А ідея це та зернинка, яка може звернути гору, якщо попаде в добрий ґрунт. Маємо ще ту головоломку.
-Курва, як же добре жилось до всього цього! — вигукнула Мей на останок й пішла збиратись в дальню дорогу.
Кайнборн поморщилась від яскравого світла голографічної вивіски й шмигнула за ріг. Адам хотів щось сказати, але вона жестом заперечила. Вони пройшли далі палубою до сусіднього переходу й обійшли відсік, прямуючи до чорного входу. Когарі визирнула з-за кута й поглянула назад: біля дверей запасного входу нудився охоронець-церталін і молода дівчина, що саме вийшла прийняти стимулятори.
-Бачиш камеру, — лейтенант тицьнула пальцем, — зможеш щось зробити?
Вона клацнула запобіжником свого “Страйкера”.
-Не зовсім мій профіль, але спробою, у нас буде трохи часу, доки вони помітять запис замість стріму.
Хвилин за двадцять Адам деактивував свій омніс, закінчивши. Кайнбон, як по команді, підвелась й вийшла з медитації повністю заповни своє тау. Когарі сплела руки, як її вчила у храмі, постійно слідкуючи за правильним диханням, простір навколо неї наелектризувався і біля вуха прострелила червона іскорка. Її свідомість без особливих зусиль відкрилась й час потік набагато повільніше, навколишній світ заграв геть іншими кольорами. Кайнборн не сильно заглибилась, для такої короткотривалої маніпуляції з гравітацією більше й не було потрібно. Вона намітила центр збурення й наситила його своїм тау, збільшивши на долю секунди тяжіння в радіусі де ще стояла дівчина з охоронцем до значення, котре відчувають пілоти при навантажені у 8G. Два тіла безвладно плюхнулись на палубу, не видавши й пів звуку. Кайнборн підійшла, активувала омніс і бризнула їм якимось спреєм в обличчя.
-Що це? — спитав занепокоєно Адам.
-Трохи посплять й ніяких забоїв, зчитай ключ з його омніса.
Двері відкрились, вони увійшли, лейтенант оглянулась на дівчину за порогом, розстібнула застібки форми й ременя. Адам трохи зніяковів і розгубився коли на підлогу опустились куртка, а потім й штани. Перед ним повстала жінка атлетичної будови з довгими ногами, пласким животом і гарними грудьми, вишеньки яких пробивались крізь майку:
-Шо ти там не бачив? — гаркнула вона, тицяючи свій пістолет з ременем у його руки, — зніми з неї комбідрес і халат, та спробуй влізти в куртку охоронця.
Адам роздягав непритомну дівчину, пальці не слухались й були, наче з вати, зрештою йому вдалось подолати опір її безвладного тіла. Він протягнув лахи напарниці й пирхнув з пересердя:
-Навіщо цей маскарад, можна ж просто підійти та поговорити?!
-Просто буває тільки в дитячих книжках. Як ти собі це уявляєш, — вона розвернулась й зняла майку з трусами, — підійдемо та запитаємо — часом не знаєш де твій колишній, ми підозрюємо його в тероризмі й т.д?,
Спину кагорі прокреслював, майже, по діагоналі старий шрам, було ще декілька опіків від зброї.
- Шанталь працює в такому бізнесі, де межі дуже розмиті, то ж роби що кажу.
Адам примагнітив на ремінь її “Страйкер”, натягнув куртку охоронця, приховавши пістолет, й допоміг Кайнборн з халатом.
-Ось, — вона відкрила карту на омнісі, — офіс Шанталь, веди мене, якщо хтось запитає, скажеш — впіймав на крадіжці.
-Якось воно трохи сикотно!
-Ага, вперше завжди так, ти прибрав наших відпочиваючи?
-Що? — Адам впіймав на собі її стомлений погляд.
Сховавши непритомні тіла в темному закутку, вони швидко рушили до ліфта. Зі сцени доносилась музика, повітря в середині було перенасичене парами алкоголю і заборонених речовин. Ліфт зупинився трьома поверхами вище, в розчинених дверях повстав карніанець.
-В сьомий?
-Ага, буркнув Адам!
-Солоденька, ти в нас недавно, еге ж?
-Я новенька, — голос Кайнборн змінився дивним чином, — Іскорка, викликали на приват!
Адам зробив крок у неї з-за спини й блискавично заїхав незнайомцю в скроню, помітивши як його рука потягнулась до пояса з шокером. Лейтенант пробила кулаком в шию та підхопила непритомне тіло.
-Куди його?
-А ти швидко вчишся, — вона підморгнула та бризнула спреєм в карніанський писок, — давай в туалет отам. Зачекай, я вийду наперед, офіс Шанталь позаду, — напарниця вказала у протилежному напрямі.
Адам запер непритомного в кабінку і вже хотів виходити, раптом туди влетіла Кайборн і закрила двері на застібку. Напарниця дуже вправним й швидким рухом розстібнула його штани, Адам втратив здатність розмовляти на короткий проміжок часу. Доки він повністю опонував себе, ноги Кайнборн вже стискали його талію, а штани покоїлись на колінах, сама ж вона видавала стогін, котрий важко були сплутати з будь-яким іншим.
-Віранус, — хтось когось звав, — це ти там бавишся?
-Давай-давай, — інший незнайомець гупнув кілька разів в такт, Кайнборн блискавично звела “Страйкер”.
-Не зважай на них мій, дракон,- промовила вона медовим голосом, — а ви там заздріть мовчки.
-А це ше хто?
Вони почули якесь дивне шарудіння за іншої сторони, обличчя лейтенанта стало різкішим і вона гупнула каблуком об двері.
-А у вас там гаряче, — промовив зі смішком котрийсь, — геть про справу забув.
-Та залиш їх, а то ше зіб’ються, розділимо на двох.
Незнайомці скористались вбиральнею та вийшли, Кайнборн притихла й прислухалась, подавши знак одягатись. Адам ледь стримувався, він закипав від люті:
-Я не підписувався на таке, нікому ні слова!!!
-Розслабся, гарно впорався, я теж не завжди отримую задоволення від роботи.
-Потрібно поспішати, на пульті охорони скоро все зрозуміють.
Вони підходили до дверей, Кайнборн за кілька метрів до входу сконцентрувалась й відкрила свою свідомість. Її тау з'єдналось з навколишнім світом, вона могла бачити найдрібніші часточки та їхню енергію — живу матерію простору. Кайнборн за ті долі секунди наситили енергію часточку, змусивши її поглинути матерію і випаруватись. Адам же почув скажений гуркіт, аж завібрували важкі броньовані двері, немов були з картону. Лейтенант зламала замок штатною програмою, нарізала сектори в проймі для певності й вони увійшли. Наливайко перечепився й ледь не впав, ошелешений карніанець валявся з розбитим писком на підлозі. В протилежному куті, обпершись на стіну, сидів дрангар видно йому дісталось найменше.
-Я займусь ним, візьми Шанталь на контроль!
-Я..?!
Хазяйка “Фризера” висунула голову з під столу, у неї ще була порушена координація рухів, але вона одразу ж потягнулась за дробовиком. Кайнборн ударила бідолашного охоронця в пах і миттєво присіла. Лейтенант крутнула півоберт, хапаючи перше що трапилось під руку, й пожбурила в голову Шанталь, пролунав постріл, потім ще один, зі стелі посипалась тинька. Адам зайшов збоку й з усієї сили вперіщив когарі в щелепу.
-О, здається отямилась! Плюхни ше трішки води!
-Я порву вас на шма-а-атя! — її очі виблискували люттю!
-Ага, записуйся в чергу, — Кайнборн дістала з потаємного місця на поясі ін’єктор.
-Що ти.., — розпочав був Адам.
-Я бережу наш час і її зуби, — вона розвела повіки бранки та натиснула на поршень, тіло розслабилось, обличчя також.
-Наркотик?
-Ні, сильне седативне в поєднанні з вітамінками. Шанталь, привіт, як ти себе почуваєш? Вибач, що увірвались без запрошення!
-Ти зла, — голосом без емоцій відповіла когарі.
-Ше трохи почекаємо,- біля дверей застогнав карніанець, — зроби, щоб отой лежав тихо!
-Як, він й так ледь гибає!
-О богиня, на ньому висить шокер, скористайся ним! — Наливайко так і зробив.
-Шанталь, я не бажаю нікому шкоди, але треба трішки твоєї щирості. Розкажи про Соломона?
-Його нема, він залишив мене, проміняв, — вона говорила із безпристрасним виразом обличчя.
-І ти не отримувала ніяких звісток від нього?
-Він пішов, не сказавши ні слова.
-Маєш уявлення куди, чи чому Соломон пішов?
-Він шось знайшов на Ат-А-Лан, шось пов’язане зі своєю роботою. Це змінило його, Соломон повернувся геть іншим, навіть, не дочекався народження дочки...
-Він знав?
-Звісно!
-Шо Соломон там знайшов і яке відношення могла мати знахідка до його дослідів?
-Не знаю, він багато над чим працював!
-Напруж пам’ять!
-Я не знаю!
-А місце з якого Соломон прибув, як ти виразилась, іншим?
-Храм.
-Вестмалле ніколи не згадував?
-Один раз, спитався чи не хотіла б я полетіти туди разом з ним! Я стомилась, хочу поспати!
-Спи Шанталь, спи, а коли прокинешся — забудь все!
-Добре, — вона мирно засопіла.
[1]Дев’тий відділ — відділ внутрішньої безпеки Астри.
[2]Університет Монаша - державний університет Австралії, розташований в основному в Мельбурні, (Вікторія).