Птах
Маленькому хлопчику не варто гуляти в степах. Маленького хлопчика може викрасти птах. Той птах полетить у далеку країну, З собою візьме ту бешкетну дитину, Що мрії свої понесе разом з птахом у думках. Лети та лети, розправляй свої крила, Що вітром здіймаються наче вітрила. І осінь і літо й зима хай зостануться так, Коли за спиною тебе підіймає цей птах. Маленьке щастя втримати можна в руках, Велике щастя може зазнати крах. А крах той тебе заведе в домовину Або відведе від лихої години. На щастя у небо тебе підіймає цей птах. У небі ти наче яскраве біле світило, На сонці блищать золоті твої крила. І час непомірно плине з тобою в такт, Коли за спиною тебе підіймає цей птах. Маленького хлопчика кудись віднесе цей птах, Зі щастям чи горем зостанеться в старих руках. А птах полетів, залишивши єдину Стару та сиву, вже давно не дитину, Що мрії свої пронесла разом з птахом у думках.
2024-10-15 19:05:42
0
0
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5439
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11945